Ukrainian Albanian Arabic Armenian Azerbaijani Basque Belarusian Bengali Bosnian Bulgarian Catalan Cebuano Chinese (Simplified) Chinese (Traditional) Croatian Czech Danish Dutch English Esperanto Estonian Finnish French Galician Georgian German Greek Haitian Creole Hebrew Hindi Hungarian Icelandic Indonesian Irish Italian Japanese Javanese Kannada Korean Latvian Lithuanian Macedonian Malay Maltese Mongolian Norwegian Persian Polish Portuguese Romanian Russian Serbian Slovak Slovenian Spanish Swahili Swedish Thai Turkish Urdu Welsh Yiddish

Українське законодавство

Санітарні правила і норми розміщення, облаштування та експлуатації малих ферм для утримання тварин (худоби, птахів, звірів) у населених пунктах Української РСР СанПіН N 5.02.12/н

Ветеринарно-санитарные правила для специализированных свиноводческих предприятий

Російське законодавство

Проект «Ветеринарно-санитарных правил по содержанию свиней в личных подсобных хозяйствах граждан в Российской Федерации»

Об утверждении правил определения зоосанитарного статуса свиноводческих хозяйств, а также организаций, осуществляющих убой свиней, переработку и хранение продукции свиноводства

Ветеринарно-санитарные правила выращивания свиней юридическими лицами и индивидуальными предпринимателями


Проект

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства аграрної політики

та продовольства України

_____________________ № _________

Ветеринарно-санітарні вимоги до утримання свиней

І. Загальні положення

1.1. Ці Вимоги розроблені з метою охорони території України від проникнення хвороб тварин з інших територій і карантинних зон, захисту тварин та населення від збудників та хвороб тварин і призначені для особистих селянських господарств та спеціалізованих господарств (ферм і комплексів) різної форми власності, в яких утримують (вирощують) свиней. Ветеринарно-санітарні вимоги до утримання свиней визначають сукупність господарських, зоотехнічних і ветеринарних заходів, що забезпечують належну санітарну культуру, збереження здоров’я тварин, отримання від них високої продуктивності, охорону навколишнього середовища і поширюються на діючі свинарські підприємства всіх форм власності та підприємства, які проектуються, будуються, реконструюються, а також, на фізичних осіб, які займаються вирощуванням свиней.

1.2. Ці Вимоги розроблені відповідно до законів України «Про ветеринарну медицину», «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство», «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин», «Про охорону навколишнього природного середовища», Державних будівельних норм України, Глав 4.3., 4.4. Кодексу здоров’я наземних тварин МЕБ.

1.3. Розподіл господарств за кількістю свиней, які одночасно утримуються в особистих селянських чи фермерських господарствах (юридичні особи):

1) дрібне особисте селянське господарство – до 15 голів свиней;

2) мале сільськогосподарське підприємство – до 200 голів свиней;

3) середнє сільськогосподарське підприємство – від 201 до 3000 голів свиней;

4) спеціалізоване свиногосподарство – понад 3000 голів свиней.

ІІ. Терміни та їх визначення

вакцинація – метод індивідуального або масового захисту тварин від інфекційних захворювань шляхом створення або посилення штучного імунітету, спрямований на недопущення виникнення захворювань впродовж всього періоду їх утримання;

ветеринарно-санітарний пропускник (ветсанпропускник) – будівля, призначена для санітарної обробки обслуговуючого персоналу і відвідувачів, дезінфекції транспортних засобів і тари з метою попередження заносу на територію комплексу (ферми) з вирощування свиней, станції штучного осіменіння свиней заразних хвороб тварин і має такі відділення (блоки): санітарне (прохідна з дезкилимками, гардеробна з сушильною шафою, душові установки, пральня);

ветеринарно-санітарні розриви – мінімальна відстань між приміщеннями для утримання свиней або між приміщеннями та іншими спорудами, а також від приміщень для свиней до інших господарств з вирощування тварин і птиці, підприємств із забою тварин і переробки продукції тваринного походження, житлових будинків, автомобільних шляхів та залізниць;

домінуючі (панівні) вітри – напрямок руху повітря що переважає впродовж року;

дрібне господарство – господарство, у якому утримується до 15 голів свиней;

закритий режим роботи господарства – комплекс адміністративно-господарських заходів, спрямованих на недопущення занесення на територію господарства збудників інфекційних хвороб тварин, який передбачає наявність суцільної огорожі території господарства, ветсанпропускника, діючих дезбар’єрів, дезкилимків та особливого режиму роботи персоналу;

знезараження (дезінфекція) – комплекс заходів, спрямованих на видалення або знищення патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів на об’єктах навколишнього середовища.

знищення – механічна, фізико-хімічна, біологічна або інша обробка та розміщення (захоронення) продукції або її залишкових компонентів у спеціально визначених місцях з метою зниження ризиків поширення інфекційних хвороб;

зоосанітарний статус (компартмент) - це ступінь захищеності господарства від збудників інфекційних хвороб, в тому числі спільних для людей і тварин, а також від токсинів біогенного походження, які можуть викликати отруєння у свиней і людей при вживанні в їжу продукції свинарства. Розрізняють чотири компартменти від I - незахищене від загрози господарство, до IV - господарство високого рівня захисту;

ізолятор – приміщення або секція, призначені для утримання хворих або підозрюваних у захворюванні тварин;

карантинне приміщення – приміщення для ізольованого утримання тварин, що надходять чи реалізуються з господарства, з метою контролю стану їх здоров'я і попередження поширення заразних хвороб тварин;

компартменталізація (розподіл свинарських (фермерських) господарств на зони за рівнем захищеності) – процедура визначення державним інспектором ветеринарної медицини стану господарства за рівнем захищеності, з метою відокремлення здорових субпопуляцій тварин в неблагополучній через певну хворобу країні;

корми – продукти рослинного і тваринного походження та промислового синтезу, у тому числі готові корми та комбікорми, що містять поживні в засвоюваній формі речовини, не мають негативного впливу на здоров’я тварин та якість одержуваної продукції;

літній табір для свиней – спеціально відведена, огороджена територія для літнього утримання тварин на відритому повітрі;

мале сільськогосподарське підприємство – виробничий об'єкт сільськогосподарського призначення для вирощування, зберігання та переробки окремих видів сільськогосподарської продукції, а також для утримання обмеженої кількості сільськогосподарських тварин. Свиноферми, сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств, вважаються малими, за наявності поголів’я до 200 голів свиней одночасного утримання;

особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства;

профілактичні перерви – проміжок часу, впродовж якого приміщення вільні від тварин між черговими партіями свиней (за звичай - дві-п’ять діб);

утилізація – доцільне використання відходів або залишків виробництва для отримання корисної продукції, як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів;

фермерське господарство – є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до Закону України «Про фермерське господарство».

Інші терміни застосовуються у значенні, визначеному в Законі України «Про ветеринарну медицину».

ІІІ. Загальні ветеринарно-санітарні вимоги до проектування, будівництва та експлуатації

3.1. Проектування будівництва, реконструкції спеціалізованих свиногосподарств (ферм, комплексів) з утримання (вирощування) племінних тварин, товарної репродукції і відгодівлі свиней проводять за проектами, розробленими відповідно до діючих норм, державних стандартів і правил. Фахівці державної служби ветеринарної медицини беруть участь у проведенні експертизи й узгодженні проектів планування будівництва та реконструкції тваринницьких ферм.

3.2. Територію ферми, комплексу відділяють від жилих районів, населених пунктів санітарно-захисною зоною відповідно до Державних будівельних норм України.

Таблиця

Мінімальні ветеринарно-санітарні розриви між малими тваринницькими фермами селянських (фермерських) господарств та свинарськими підприємствами


з/п

Найменування малих
тваринницьких ферм

Мінімальні ветеринарно-санітарні розриви, м

до малих
сільськогосподарських підприємств

до середніх
сільськогосподарських підприємств

до спеціалізованих
свиногосподарств

до племінних
свиногосподарств

1.

Малі скотарські ферми селянських (фермерських) господарств із загальним поголів’ям тварин, гол.:

 

- до 10

150

150

1000

3000

 

- до 20

150

150

1000

3000

 

- до 40

150

150

1000

3000

 

- до 60

150

150

1000

3000

 

- до 100

150

150

1000

3000

 

- до 150

150

150

1000

3000

2.

Малі свинарські ферми селянських (фермерських) господарств із закінченим виробничим циклом або відгодівлі з поголів’ям свиней:

 

- до 15 голів

150

150

1000

3000

 

- до 30 голів

150

150

1000

3000

 

- до 50 голів

150

150

1000

3000

 

- до 75 голів

150

150

1000

3000

 

- до 100 голів

150

150

1000

3000

 

- до 150 голів

150

150

1000

3000

 

- до 200 голів

150

150

1000

3000

 

- до 300 голів

150

150

1000

3000

Примітка. Відповідальність за недотримання даних розривів покладається на підприємство або фізичну особу, чиїми діями спричинено недотримання розривів.

3.3. Введення тварин на комплекс (ферму) дозволяється після прийняття в експлуатацію об’єкта (реєстрація декларації або отримання сертифіката) й завершення передпускової профілактичної дезінфекції.

3.4. Територія господарської діяльності дрібних особистих селянських та малих сільськогосподарських підприємств планується таким чином, щоб мати окреме місце складування гною, окреме водопостачання та водовідведення.

3.5. Площа земельної ділянки має бути достатньою для забезпечення повного використання, зберігання та переробки органічних решток (гною) або його реалізацію після переробки та знезараження шляхом біотермічного перетворення в компостну суміш.

3.6. Свиногосподарство має забезпечувати закритий режим роботи.

3.7. Навколо приміщень свиногосподарств не рекомендується здійснювати лісові насадження дерев та кущів для зменшення ймовірності заселення їх синантропними та дикими тваринами.

IV. Ветеринарно-санітарні об’єкти

4.1. Дезінфекційний блок або дезбар’єри розташовують на головному в’їзді на територію підприємства і блокують із ветсанпропускником. Дезбар’єр має забезпечувати знезараження транспорту, при використанні наливних дезбар’єрів довжина водного дзеркала має бути не меншою 9 метрів.

4.2. Ветеринарний пункт – складається з амбулаторії та діагностичного відділу. Амбулаторія складається з кімнати фахівців, аптеки, кімнати з холодильною камерою для зберігання біопрепаратів, стерилізаційної, кімнати для розтину та складу для деззасобів.

Ветеринарний пункт розташовують та/або блокують з ветсанпропускником.

4.3. Забійно-санітарний пункт, по можливості, блокують з ветеринарною лабораторією (за наявності) або ветеринарним пунктом і розташовують на лінії огородження підприємства. Він складається із: забійного відділення з приміщеннями для забою свиней, розтину туш, засолу шкур і тимчасового зберігання туш і шкур, утилізаційного відділення, відділення для патолого-анатомічного розтину з утилізаційною камерою та душовою. Покриття стін вказаних відділень мають бути гладенькими, без виступів та забезпечувати зручне їх щоденне миття й знезараження.

Забійно-санітарний пункт розташовують на відстані не менше 50 м від інших приміщень.

В утилізаційному відділенні встановлюють автоклав або піч для спалювання трупів. При утилізації сировини автоклавуванням передбачають дві кімнати: для сировини і знешкодження конфіскатів. У стіні між ними встановлюють автоклав, завантаження якого здійснюють з кімнати для сировини, а вивантаження з кімнати для знешкоджених конфіскатів.

При розташуванні свинарського підприємства в зоні обслуговування заводу з виробництва м’ясо-кісткового борошна забійно-санітарний пункт будують без утилізаційного відділення. В такому разі в забійно-санітарному пункті обладнують лише холодильну камеру для ізоляції (короткочасного (до 3-х діб) зберігання) трупів і конфіскатів від вимушено забитих тварин.

4.4. Забійний майданчик будують з приміщенням для забою тварин та кімнатою для зберігання продуктів забою. Його розташовують у виробничій зоні якнайдалі (не менше 50 м) від свинарників та огороджують суцільним парканом.

4.5. Приміщення для карантину, передбачене для обслуговування одного свинарського комплексу (ферми), розташовують відокремлено від виробничих приміщень ферми чи комплексу, огороджують суцільним або сітчастим парканом заввишки 2 м та обладнують окремий в’їзд (виїзд) з дезбар’єром на дорогу загального користування.

Розміри будівлі для карантину визначають циклограмою надходження та руху поголів’я із розрахунку тривалості карантинування кожної групи свиней в ізольованих секціях впродовж 30 діб, періоду санітарної обробки і дезінфекції та вивільнення приміщень не менше ніж на 4 доби.

В карантиннику передбачають наявність окремих приміщень для зберігання кормів, інвентарю, ветеринарних препаратів, інструментів та дезінфектантів.

4.6. Ветсанпропускник будують на лінії розмежування адміністративно-господарської і виробничої зон.

Розташування та розміри санітарно-побутових приміщень для персоналу свиногосподарства (ферми) проектують відповідно існуючих нормативних вимог. Крім цього, в ветсанпропускнику передбачають приміщення для знезараження, прання і сушки спецодягу та спецвзуття.

На прохідній ветсанпропускника встановлюють цілодобове чергування.

Перед входом у ветсанпропускник, як зі сторони зовнішньої території, так і з боку виробничої зони, встановлюють дезбар’єри (кювети з килимками або тирсою), змочені дезрозчином. Розмір дезбар’єра повинен виключати можливість оминути його відвідувачем.

Ветсанпропускник включає ряд приміщень, обладнаних наскрізними душовими кабінами, що забезпечують необхідну обробку персоналу та відвідувачів. Душові кабіни встановлюють таким чином, щоб всі, хто заходить на територію ферми та виходить з неї, проходили через них.

Ветсанпропускник розділяють на «чисту» та «брудну» зони. В «брудній» зоні санпропускника працівники свиногосподарства (ферми) знімають свій домашній одяг і взуття та залишають їх в гардеробній домашнього одягу (в шафі, закріпленій за кожним працівником), приймають душ та в гардеробній в «чистій» зоні одягають чистий знезаражений спецодяг і взуття. Переміщення одягу між «чистою» і «брудною» зоною заборонено. По закінченню роботи процедуру повторюють в зворотному порядку - знімають спецодяг і взуття, приймають душ і одягають власний одяг.

4.7. Ветеринарні об’єкти обладнують автономною каналізацією для відведення стічних вод.

4.8. Пункт зі штучного осіменіння при великому свинарському підприємстві розташовують на території племінного репродуктора або промислового комплексу. У ньому передбачають приміщення для утримання кнурів та лабораторно-технологічну кімнату.

V. Вимоги до закритого режиму роботи у спеціалізованих свиногосподарствах, малих та середніх сільськогосподарських підприємствах

5.1. Всі спеціалізовані свиногосподарства, малі та середні сільськогосподарські підприємства з вирощування та відгодівлі свиней незалежно від форми власності працюють в закритому режимі роботи.

Вхід на територію спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств стороннім особам, а також в’їзд транспортних засобів, не пов’язаних з обслуговуванням господарства, забороняється.

5.2. При цьому всі відвідувачі реєструються в спеціальному журналі та проходять санітарну обробку. Крім того, відвідувачі (включаючи посадових осіб органів, уповноважених на здійснення державного контролю (нагляду)), щонайменше за останні 2 тижні не повинні відвідувати інші господарства, що належать до компартментів нижчого рівня,  контактувати з домашніми та (або) дикими свинями (включаючи відвідування мисливських господарств, брати участь в полюванні на диких свиней), відвідувати епізоотичні вогнища, або брати участь у проведенні протиепізоотичних заходів.

5.3. Територію спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств поділяють на такі зони:

1) виробничу, в якій можуть виділяти репродуктивний і відгодівельний сектори, вигульні майданчики з твердим покриттям, ветеринарно-санітарні об’єкти, які розташовують відповідно до технологічного процесу. Територію виробничої зони по всьому периметру огороджують суцільною огорожею, яка унеможливлює проникнення сторонніх осіб, диких та безпритульних (синантропних) тварин;

2) адміністративно-господарську, яка включає будівлі і споруди адміністративно-господарських служб, об’єкти для інженерно-технічного обслуговування (гараж, технічні склади, механічні майстерні), приміщення для зберігання і приготування кормів. Кормоцех розташовують при в’їзді на територію підприємства. У безпосередній близькості до кормоцеху або в блоці із ним розташовують склад концентрованих кормів, сховища для коренеплодів, силосу та інших кормів.

5.4. Вхід у виробничу зону спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств дозволяється лише через ветсанпропускник, а в’їзд транспорту – через постійно діючий дезінфекційний бар’єр (дезінфекційний блок). На ветсанпропускнику ведуться журнали: виходу на роботу працівників, відвідування господарства сторонніми особами, руху та знезараження транспорту, приготування дезрозчинів та заправки дезбар’єрів, прання та знезараження спецодягу.

Всі інші входи у виробничу зону спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств мають бути закриті.

5.5. Виходити в спецодязі, а також виносити його за межі спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств забороняється.

5.6. При вході в ізольоване приміщення (секцію) встановлюють дезванночки або дезкилимки. Зсередини приміщення біля дверей, при вході в склади комбікормів, кормокухню та інші ветеринарні об’єкти облаштовують дезкилимки, заповнені тирсою або іншим пористим матеріалом, зволоженим дезрозчином.

5.7. На кожній технологічній дільниці облаштовують туалет з умивальником.

5.8. Для обслуговування тварин за кожною технологічною (виробничою) групою закріплюють відповідний персонал, що має навики утримання, годівлі, догляду за тваринами та пройшов обов’язкове медичне обстеження.

Особи, хворі туберкульозом, теніаринхозом, сальмонельозом та іншими захворюваннями, спільними для людей і тварин, до роботи в спеціалізованих свиногосподарствах, малих та середніх сільськогосподарських підприємствах не допускаються.

5.9. Персонал господарства забезпечують спецодягом та спецвзуттям із розрахунку не менше двох комплектів на працівника. Обладнання, інвентар, спецодяг, спецвзуття та інші предмети маркують і закріплюють за дільницею (цехом). Передавати означені предмети з одної дільниці на інші без попереднього знезараження забороняється.

5.10. Працівники спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств, не повинні утримувати свиней в особистих селянських господарствах. Керівники господарств мають здійснювати суворий контроль за наявністю свиней в особистих селянських господарствах найманих працівників.

У випадку інфекційного захворювання інших сільськогосподарських тварин, що належать працівникам спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств, такі працівники зобов’язані сповістити керівника та не допускатись до роботи до повної ліквідації хвороби в їх особистому селянському господарстві.

5.11. На території спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств забороняється утримувати собак (крім сторожових), котів, а також інші види тварин, включаючи птицю. Сторожові собаки мають бути зареєстрованими та з відповідними відмітками в паспорті про щеплення проти сказу та інші обробки й постійно перебувати на території господарства.

5.12. На території радіусом в три кілометри від спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств все свинопоголів’я підлягає профілактичним обробкам проти інфекційних захворювань відповідно до плану протиепізоотичних заходів з урахуванням епізоотичного стану.

Ветеринарним фахівцям спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств забороняється обслуговувати тварин, поза межами господарства, яке вони обслуговують та тварин особистих селянських господарств. Відповідальність за організацію ветеринарного обслуговування покладається на керівника господарства.

5.13. Для забезпечення технологічного процесу у виробничій зоні виділяють спеціальний внутрішньогосподарський транспорт та проводять розподіл «чистих» (підвезення кормів, тварин) та «брудних» (вивезення гною, загиблих тварин, відходів забою) автотранспортних шляхів унеможлививши їх перетин.

5.14. Тварин, що підлягають вимушеному та внутрішньогосподарському забою, перевозять на забійно-санітарний пункт (забійний майданчик) спеціальним транспортом, що виключає витікання виділень.

5.15. Туші вимушено забитих тварин в обов’язковому порядку піддають дослідженням в уповноваженій лабораторії ветмедицини. Залежно від результатів дослідження туші відправляють на м’ясопереробне підприємство або утилізують. До отримання результатів дослідження і відправлення на переробку туші зберігають в холодильних камерах забійно-санітарного пункту.

5.16. Вивезення трупів і боєнських відходів на ветсанзаводи здійснюють спецавтотранспортом, який регулярно знезаражують.

5.17. Санітарний день в господарстві проводять з метою ретельної очистки приміщень та поточного ремонту, не рідше одного разу на місяць.

Обов’язковою умовою експлуатації приміщень є принцип «все зайнято/все вільно», з обов’язковою їх санацією впродовж двох-п’яти діб.

5.18. На територію виробничої зони спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств забороняється заносити продукти харчування особливо - тваринного походження. Споживання їжі дозволяється лише на території адміністративної зони у спеціально відведених для цього місцях, що відповідають  санітарним вимогам.

5.19. Забороняється вигул свиней за межами території господарств.

5.20. Персонал спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств зобов’язаний проходити обов’язкові профілактичні медичні огляди у відповідності до чинного законодавства.

VI. Ветеринарно-санітарні вимоги до дрібних особистих селянських господарств

6.1. Утримання свиней в дрібних особистих селянських господарствах зобов’язує власника дотримуватись ветеринарно-санітарних вимог або проводити еквівалентні до них санітарні заходи, які дають змогу досягти рівноцінного рівня санітарного захисту тварин та людей.

6.2. З метою запобігання занесенню збудників інфекції на територію дрібного особистого селянського господарства придбання тварин може здійснюватися лише за наявності відповідних ветеринарних документів в осіб чи підприємців, які їх реалізують.

6.3. При придбанні тварин власник повинен вимагати у постачальника чи в особи, що продає їх населенню, ветеринарні документи, які засвідчують стан здоров’я тварин, благополуччя господарства-постачальника та регіону, звідки походять ці тварини, щодо інфекційних хвороб, проведені щеплення та результати лабораторних досліджень.

6.4. Придбані тварини підлягають профілактичному карантинуванню. Для цього їх утримують окремо від загального поголів’я впродовж 30 діб. У період карантину власник повинен повідомити спеціаліста ветеринарної медицини про придбання тварин та виконувати надані ним рекомендації щодо їх утримання в цей період, сприяти проведенню необхідних лабораторних досліджень тощо.

Тварин розташовують у чистому, продезінфікованому приміщенні. Нові приміщення перед розміщенням тварин також очищають і дезінфікують.

6.5. Для профілактики захворювань тварин власник повинен забезпечити комплекс заходів, які сприяють збереженню поголів’я в дрібних особистих селянських господарствах, а саме:

1) дотримуватись норм щільності;

2) забезпечити належну годівлю тварин та своєчасне прибирання годівниць і гною;

3) забезпечити дотримання основних параметрів мікроклімату, вентиляції, освітлення приміщень;

4) забезпечити дотримання ветеринарно-санітарних вимог утримання тварин;

5) забезпечити своєчасне видалення гною, його знезараження та дезінфекцію приміщень, кліток, обладнання й інвентарю;

6) забезпечити своєчасне виявлення та знищення ектопаразитів і мишоподібних гризунів у приміщенні;

7) забезпечити достатньою кількістю питної проточної води.

6.6. Консультації та допомогу у визначенні придатності води власник може отримати в територіальних установах санітарно-епідеміологічної служби чи лабораторії ветеринарної медицини.

6.7. Мінімізувати можливість проникнення гризунів у приміщення, де утримуються тварини та регулярно проводити дератизацію.

6.8. Приміщення для утримання тварин мають бути обладнані природною приточно-витяжною вентиляцією, зручною для очищення та миття.

6.9. Побілка стелі, стін та очищення допоміжного обладнання мають проводитися у міру забруднення, але не рідше одного разу на рік. Перед побілкою має здійснюватися механічне очищення, ремонт та  дезінфекція.

6.10. Для прибирання гною, підстилки та сміття має використовуватись закріплений за цим приміщенням інвентар, який необхідно періодично очищати та дезінфікувати.

6.11. Дрібний інвентар дезінфікують шляхом занурення в окріп на 5 хвилин або знезаражують одновідсотковим розчином їдкого натру чи іншим деззасобом, зареєстрованим в Україні, згідно з настановою по його застосуванню, великий інвентар та обладнання зрошують дезрозчином за допомогою гідропульту тощо.

6.12. Очищені годівниці, поїлки та інший інвентар рекомендується виставити під прямі сонячні промені.

6.13. Підлоги, клітки, годівниці та поїлки, виготовлені з негорючих матеріалів рекомендовано обробляти паяльними лампами чи спеціальними вогнеметами, що забезпечує водночас ще й знищення членистоногих та яєць гельмінтів. При цьому необхідно дотримуватися правил протипожежної безпеки.

6.14. Для захисту тварин від кровосисних членистоногих необхідно:

1) постійно підтримувати в чистоті територію та приміщення;

2) запобігати виплоду мух, для чого своєчасно видаляти сміття та нечистоти;

3) закривати вікна влітку дрібною сіткою та обробляти тварин репелентами;

4) не рідше одного разу на тиждень (влітку) обробляти смітники та вигрібні ями дезінфектантами та інсектицидами, затвердженими до застосування Міністерством охорони здоров’я України в установленому порядку.

6.15. Для захисту приміщень від гризунів необхідно:

1) оббивати пороги та двері приміщення, де утримуються тварини, на висоту 40-45 см листовим залізом або металевою сіткою;

2) заливати отвори в підлозі та стінах, цементним розчином з металевою стружкою або товченим склом;

3) щоденно очищати годівниці від залишків корму;

4) періодично очищати від бруду поїлки та підлогу.

6.16. Годівниці, поїлки та обладнання для приготування кормів очищають і миють гарячим двохвідсотковим розчином кальцинованої соди або іншим миючим засобом, з подальшим промиванням проточною водою.

6.17. Перед проведенням санітарної обробки тварин виводять з приміщення.

6.18. Територію дрібних особистих селянських господарств необхідно постійно підтримувати в чистоті. Гній має складуватись на окремо виділеному майданчику для біотермічного знезараження. Використання гною як добрива без біотермічного знезараження забороняється.

6.19. Власник при обслуговуванні тварин має дотримуватися правил особистої гігієни.

6.20. До роботи з тваринами не допускають осіб, які хворіють на туберкульоз, хронічну дизентерію та інші зоонозні захворювання.

6.21. Власник повинен мати окремий робочий одяг і зберігати його в нежилій частині приміщення.

Для зберігання верхнього одягу і взуття встановлюють окрему шафу. Забороняється носити спецодяг за межами приміщення, де утримуються тварини, а також одягати поверх нього будь-який інший домашній одяг. Весь спецодяг необхідно регулярно прати (один раз на тиждень) та знезаражувати.

6.22. Після роботи з тваринами необхідно змінити спецодяг, взуття та вимити руки. Для знезараження рук обладнують бачок з дезрозчином, поряд з умивальником встановлюють поличку для мила, та вішають чистий рушник.

6.23. При утриманні свиней на підстилці використовують лише сухий підстилковий матеріал, який зберігають у закритих приміщеннях. Категорично забороняється використовувати цвілу, мерзлу чи сиру підстилку.

6.24. В період вирощування тварин власник зобов’язаний щоденно спостерігати за їх фізіологічним та клінічним станом, поїданням кормів, споживанням води та контролювати динаміку приросту ваги.

6.25. При виявленні будь-яких відхилень від нормального фізіологічного стану тварин, при яких спостерігаються клінічні прояви хвороби або загибель, власник має негайно повідомити фахівця територіальної установи ветеринарної медицини, який огляне тварину та за необхідності відбере проби матеріалу й направить їх в лабораторію ветмедицини для проведення необхідних лабораторних досліджень в порядку, передбаченому законодавством.

Подальші дії мають здійснюватися під контролем спеціаліста ветеринарної медицини.

6.26. Тварин, які захворіли, ізолюють в відокремлену ізольовану секцію в приміщенні чи станок. Для догляду - виділяють спеціальне обладнання та інвентар.

6.27. Для профілактики заразних хвороб, окрім загальних ветеринарно-санітарних заходів, проводять ще й специфічну профілактику - тварин вакцинують.

Щеплення та діагностичні дослідження свиней проводять фахівці ветеринарної медицини в порядку, визначеному чинним законодавством.

6.28. Чітке виконання ветеринарно-санітарних вимог до утримання свиней передбачає також сприяння спеціалістам ветеринарної медицини у проведенні обов’язкових щеплень, взятті крові для лабораторних досліджень, проведенні дезінфекції, дезінсекції, дератизації тощо.

VII. Ветеринарно-санітарні вимоги до комплектування господарств, утримання та годівлі тварин

7.1. Комплектування і поповнення поголів’ям підприємств допускається лише здоровими тваринами з підприємств, які мають не нижчий ступінь компартменту ніж підприємство, яке комплектується.

7.2. Якщо закупівля тварин планується в межах адміністративного району (міста), то суб’єкт господарювання, який планує закуповувати тварин, звертається із листом-заявою до головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста), в якому вказує господарство, з якого планується закупівля, кількість тварин, вік, стать, породу і мету придбання. Завезення тварин може здійснюватись лише за письмового погодження головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста).

7.3. Якщо закупівля тварин планується із-за меж адміністративного району (міста), але в межах області, то суб’єкт господарювання звертається з аналогічним листом-заявою до головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста), який з’ясовує епізоотичний стан господарства-постачальника у головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста), де розташоване господарство-постачальник і повідомляє власника про можливість такого переміщення.

7.4. Якщо закупівля тварин планується із-за меж області, але в межах України, то суб’єкт господарювання звертається з аналогічним листом-заявою до головного державного інспектора ветеринарної медицини області, попереднього погодивши його з головним державним інспектором ветеринарної медицини району (міста). Головний державний інспектор ветеринарної медицини області звертається до головного державного інспектора ветеринарної медицини області, де розташоване господарство з якого планується завезення, із запитом про епізоотичне благополуччя господарства-постачальника. Після отримання відповіді він повідомляє власника про можливість такого переміщення.

7.5. У кожному з цих випадків господарство-постачальник відбирає групу тварин, які призначені для реалізації та ставить їх на профілактичне карантинування із проведенням відповідних ветеринарно-профілактичних заходів.

7.6. Перед розміщенням тварин приміщення очищають, за необхідності ремонтують та дезінфікують з лабораторним контролем якості дезінфекції, забезпечують відповідний температурний режим і контроль мікроклімату.

7.7. При формуванні технологічних груп враховують технологію утримання тварин, кількість вільних місць (станків для тварин) та необхідний резерв вільних місць.

7.8. Всі тварини, якими комплектується господарство, мають бути ідентифіковані.

7.9. Тварин в приміщеннях розташовують із врахуванням статево-вікових груп, необхідної площі та норм щільності.

7.10. Холостих, супоросних свиноматок та кнурів розташовують в окремих приміщеннях або станках. Отримання молодняку в свиногосподарствах рекомендується організовувати шляхом турових або циклічно-турових опоросів.

7.11. Забороняється використання кнурів, із приватного сектору для осіменіння свиноматок промислових підприємств.

7.12. В період осіменіння та в першу стадію супоросності (до 32 діб) свиноматок рекомендовано утримувати ізольовано, в індивідуальних станках площею не менше 1,2 м2. Для супоросних свиноматок (понад 32 доби) рекомендовано групове утримання на площі - не менше 1,9 м2 на одну свиню.

За дві-три доби до опоросу свиноматок рекомендовано переводити в індивідуальні підготовлені станки.

7.13. При переведенні свиноматок із одного приміщення в інше рекомендовано зберігати попередньо сформовані групи тварин, не допускаючи їх перемішування.

Підсисних свиноматок рекомендовано утримувати в індивідуальних станках.

7.14. По завершенні кожного виробничого циклу вирощування чи утримання свиней в ізольованих секціях роблять профілактичні перерви не менше ніж на дві-п’ять діб з обов’язковим проведенням:

1) ретельної механічної очистки та миття підлоги, станків, стін, гноєстоків;

2) дератизації та дезінсекції, знищення синантропних птахів;

3) дезінфекції - деззасобами відповідно до настанов по їх застосуванню;

4) просушування приміщення;

5) приведення параметрів мікроклімату приміщення до технологічних норм.

Дезінфекцію окремих станків для опоросу проводять по мірі їх звільнення.

7.15. Станки для утримання кнурів дезінфікують один раз на місяць, а також після їх вибраковки чи переведення.

7.16. Хворих свиноматок і поросят ізолюють та утримують окремо в індивідуальних станках. При масовому захворюванні тварин - всіх тварин цього приміщення переводять на режим карантину з обов’язковою аерозольною дезінфекцією та проведенням відповідних лікувально-профілактичних заходів.

7.17. Для профілактики стресу не допускається поєднання вакцинації свиноматок і поросят з процесами перегрупування, зважування тощо. Лікувально-профілактичні маніпуляції необхідно закінчити ще до перегрупування.

7.18. Комплектацію стада здійснюють у відповідності з такими вимогами:

1) збереження первинної групи тварин;

2) групи свиноматок з встановленою поросністю у межах технологічного циклу;

3) тварини, які надходять з інших господарств, підлягають обов’язковому профілактичному карантинуванню впродовж 30 діб зі щоденним клінічним оглядом, вибірковою термометрією та проведенням обов’язкових лікувально-профілактичних та діагностичних заходів.

7.19. Годівлю тварин рекомендовано здійснювати лише знезараженими кормами (вимога обов’язкова для господарств IV рівня безпеки (компартменту)). Заборонено використання харчових відходів для годівлі свиней.

VIII. Профілактичний карантин свиней

8.1. Тварини, що виходять з свиногосподарства та надійдуть до інших свиногосподарств, підлягають обов’язковому профілактичному карантинуванню впродовж 30 діб.

8.2. Впродовж карантину тварини утримуються ізольовано в окремому, спеціально відведеному місці (приміщенні для карантину) під наглядом державного інспектора ветеринарної медицини або уповноваженого лікаря ветеринарної медицини з метою обстеження, дослідження, а за необхідності й щеплення відповідно до діючих інструкцій з профілактики та ліквідації інфекційних хвороб.

8.3. Тварини допускаються у стадо лише по завершенні профілактичного карантинування на підставі акта зняття з карантину за погодженням державного інспектора ветеринарної медицини.

ІХ. Компартменталізація свинарських (фермерських) господарств

9.1. Система компартментів (якісної оцінки ризику) застосовується з метою забезпечення відповідного епізоотичного статусу свинарських господарств різного типу та запобігання поширенню заразних хвороб тварин. Вона поширюється на фізичних та юридичних осіб, що займаються утриманням та вирощуванням свиней.

9.2. Компартменталізація проводиться на основі аналізу та якісної оцінки ризиків, пов’язаних з поширенням збудників заразних хвороб тварин, включаючи хвороби, спільні для людей і тварин, а також токсинів біогенного походження, які можуть викликати отруєння свиней або людей при вживанні в їжу продукції свинарства (далі – патогенні фактори), і характеризує ступінь захищеності компартменту. Компартмент визначається по відношенню до однієї чи декількох хвороб. Компартмент має бути чітко визначено із зазначенням місця розташування всього комплексу основних його складових, в т.ч. господарств, а також пов'язаних із ними функціональних підрозділів (цеху з виробництва кормів, бійні, переробних підприємств тощо), їх взаємозв'язків і ролі, яку вони відіграють в епізоотичному відмежуванні тварин компартмента від субпопуляцій з іншим зоосанітарним статусом.

Відповідальний від компартмента зобов'язаний розробити, впровадити і слідувати плану біологічної безпеки у відповідності до п. 3 ст. 4.4.3. Кодексу здоров’я наземних тварин МЕБ.

9.3. За результатами компартменталізації господарство отримує такі ступені:

  • компартмент I – незахищені від загроз господарства;
  • компартмент II – господарства низького рівня захисту;
  • компартмент III – господарства середнього рівня захисту;
  • компартмент IV – господарства високого рівня захисту.

9.4. Віднесення господарства до компартментів II-IV здійснюється за результатами обстеження господарства державними інспекторами ветеринарної медицини, проведеного за заявою власника господарства у відповідності до цього наказу та порядку затвердженого наказом Центрального органу виконавчої влади що формує державну політику у сфері ветеринарної медицини.

9.5. Господарства, що не подали заяви, і до проведення їхнього обстеження відносяться до компартменту І.

9.6. За результатами обстеження господарства складається акт, в якому міститься вичерпна інформація про відповідність господарства критеріям компартменталізації, зокрема:

1) найменування (для фізичної особи – прізвище, ім’я та по батькові);

2) адреса місця знаходження;

3) види здійснюваної діяльності;

4) дата проведення обстеження;

5) оцінка відповідності господарства критеріям компартменталізації (по кожному критерію).

9.7. Акт проведення компартменталізації для компартменту II та IIІ подається на затвердження головному державному інспектору ветеринарної медицини відповідної області, а для компартменту IV – Головному державному інспектору ветеринарної медицини України чи його заступнику.

9.8. Критерії компартменталізації, переліки питань, порядок встановлення та підтвердження їх відповідності встановлюються порядком затвердженим наказом Центрального органу виконавчої влади що формує державну політику у сфері ветеринарної медицини.

9.9. До компартменту II відносяться господарства, що відповідають таким критеріям:

а) в господарства не завозяться свині з компартмента I (включаючи генетичний матеріал і тимчасове введення свиней з будь-якою метою);

б) господарства не пов'язані з компартментом I технологічно (транспорт, персонал, тара, ветеринарні фахівці тощо), за винятком поставки з даного господарства в господарства компартмента I свиней і генетичного матеріалу свиней;

в) вигул свиней за межами території господарств не здійснюється;

г) територія господарств обгороджена способом, що перешкоджає проникненню диких тварин (за винятком птахів і дрібних гризунів);

д) на територію господарств не здійснюється вхід сторонніх осіб та в'їзд стороннього транспорту;

е) господарства не використовують в корм тваринам харчові відходи.

9.10. До компартмента III відносяться господарства, які відповідають критеріям, викладеним у п. 9.9. цих Вимог, а також наступним критеріям:

а) в господарства не завозяться свині з компартмента II (включаючи генетичний матеріал і тимчасове введення свиней з будь-якою метою);

б) господарства не пов'язані з компартментом II технологічно (транспорт, персонал, тара, ветеринарні фахівці тощо), за винятком поставки з даного господарства в господарства компартмента II свиней і генетичного матеріалу свиней;

в) виключена можливість контактування працівників господарств з домашніми та (або) дикими свинями або відвідування працівниками господарств, що відносяться до компартментів I і II;

г) вигул свиней поза тваринницькі приміщення господарств не здійснюється;

д) в радіусі 500 метрів відсутні господарства, що належать до компартментів I і II;

е) виробничі будівлі господарств захищені від проникнення тварин (включаючи птахів), атмосферних опадів та ґрунтових вод;

є) не здійснюється відвідування виробничих приміщень господарств особами (включаючи посадових осіб органів, уповноважених на здійснення державного контролю (нагляду), які контактували впродовж попередніх 2 тижнів з домашніми та (або) дикими свинями (включаючи відвідування мисливських господарств, участь в полюванні на диких свиней), які відвідували господарства, що належать до компартментів I і II, епізоотичні вогнища, або брали участь у проведенні протиепізоотичних заходів;

з) вхід в виробничі приміщення господарств здійснюється з повною зміною одягу та взуття;

і) в корм тваринам господарств використовуються виключно корми і кормові добавки, піддані стерилізуючій обробці, термообробці (гранулювання);

к) в господарствах здійснюється облік запасів кормів із зазначенням їх виробника і режимів приготування;

л) в господарствах враховуються всі ветеринарні заходи і процедури, що проводяться зі свинями;

м) серед поголів'я господарств не було випадків виникнення наступних заразних хвороб свиней:

  • африканська чума свиней впродовж останніх 3 років;
  • класична чума свиней впродовж останніх 12 місяців;
  • везикулярна хвороба впродовж останніх 12 місяців;
  • трансмісивний гастроентерит впродовж останніх 2 років;
  • ензоотичний енцефаломієліт свиней (хвороба Тешена) впродовж останніх 12 місяців;
  • хвороба Ауєскі впродовж останніх 12 місяців;
  • респіраторний репродуктивний синдром свиней впродовж останніх 2 років;
  • парвовірусна хвороба свиней впродовж останніх 2 років.

9.11. До компартмента IV відносяться господарства, які відповідають критеріям, викладеним у п. 9.10. цих Вимог, а також наступним критеріям:

а) в господарства впродовж не менше 12 місяців не завозяться свині з компартментів I, II і III (включаючи генетичний матеріал і тимчасове введення свиней з будь-якою метою);

б) господарства впродовж не менше 12 місяців не пов'язані з компартментами I, II і III технологічно (транспорт, персонал, тара, ветеринарні фахівці тощо), за винятком поставки з даного господарства в господарства компартментів I, II і III свиней і генетичного матеріалу свиней;

в) виключена можливість контактування працівників господарств впродовж попередніх 12 місяців з домашніми та (або) дикими свинями або відвідування працівниками господарств, що відносяться до компартментів I, II і III;

г) господарства не здійснюють вигул свиней;

д) в радіусі 500 метрів відсутні господарства, що належать до компартмента III;

e) не здійснюється відвідування виробничих приміщень господарств особами (включаючи ветеринарних фахівців і посадових осіб органів, уповноважених на здійснення державного контролю (нагляду), які контактували впродовж попередніх 2 тижнів з домашніми та (або) дикими свинями (включаючи відвідування мисливських господарств, участь в полюванні на диких свиней), які відвідували господарства, що належать до компартмента III, епізоотичних вогнища, або брали участь у проведенні протиепізоотичних заходів;

ж) вхід в виробничі приміщення господарств впродовж не менше 12 попередніх місяців здійснюється через санпропускник з повною сандушовою обробкою, зміною одягу та взуття;

з) робочий одяг в господарствах піддається щоденному пранню безпосередньо в чистій виробничій зоні господарства;

і) транспорт для доставки кормів не використовується для доставки кормів в господарства, що належать до компартментів I, II і III;

к) серед поголів'я господарств впродовж 2 попередніх років не було випадків виникнення сальмонельозу, а також гемофільозного полісерозиту і плевропневмонії і не було випадків виявлення респіраторного коронавірусу, а також вірусу грипу свиней (виключаючи інфікування свиней штамами вірусу грипу A людини).

9.12. Про господарства, в яких визначено та затверджено рівень компартменталізації, робиться відповідний запис в Реєстрі свинарських господарств у відповідності до порядку, затвердженого наказом Центрального органу виконавчої влади що формує державну політику у сфері ветеринарної медицини (далі – Реєстр) з зазначенням рівня.

9.13. У випадку, якщо в ході планового інспектування свиногосподарств виявлено невідповідність господарства хоча б в одному із критеріїв компартменталізації, присвоєний господарству статус переглядається. Відповідна інформація фіксується в Реєстрі.

9.14. Власник господарства може подати заяву про віднесення його господарства до компартменту із більш високим рівнем. Розгляд зазначеної заяви здійснюється в тому ж порядку, що й на визначення рівня.

9.15. Переміщення тварин у рамках одного компартменту або з компартментів рівня ІІI та ІV до компартментів нижчого рівня відбувається без застосування вихідного карантину, за результатами моніторингових досліджень. До господарств зі статусом компартмента ІV не застосовуються положення інструкцій у разі реєстрації хвороб (у відношенні яких визначено компартмент) у сусідніх господарствах з іншим зоосанітарним статусом. У разі виникнення підозри на хворобу або появи хвороби, по відношенню до якої компартмент був створений, його благополучний статус негайно припиняється. У разі ж її підтвердження статус відкликають, про що інформують країни імпортери, як того вимагають положення Статті 5.3.7. Кодексу здоров’я наземних тварин МЕБ.

X. Гігієна праці та правила безпеки для обслуговуючого персоналу

10.1. При роботі з тваринами необхідно дотримуватися вимог щодо гігієни праці та правил техніки безпеки.

Обслуговуючий персонал забезпечується власником тварин миючими та дезінфікуючими засобами, спеціальним одягом, індивідуальними засобами захисту (респіратори, окуляри, рукавички, спецодяг, взуття), які мають запобігати інфікуванню, додатково проводиться роз’яснювальна робота щодо дотримання правил особистої гігієни.

10.2. Спецодяг та взуття після кожної зміни знезаражують у пароформаліновій камері, разовий одяг спалюють. Прання, знезараження та зберігання спецодягу та взуття проводяться на території підприємств в окремих приміщеннях санпропускника.

10.3. Особи, що працюють з деззасобами, повинні чітко дотримуватись правил особистої гігієни.

Під час використання препаратів, що подразнюють слизові оболонки очей та органів дихання, працювати дозволяється лише в протигазах або респіраторах та захисних окулярах, а при контакті з концентрованими розчинами необхідно користуватися гумовими рукавичками.

10.4. В аптечках першої допомоги повинні бути розчини нейтралізуючі дезінфекційні речовини (розчин соди, аміаку та борної кислоти), що використовуються в кожному окремому випадку.

10.5. Курити та вживати їжу під час роботи з дезінфекційними речовинами забороняється. По завершенні дезінфекції обличчя та руки необхідно ретельно вимити теплою водою з милом.

10.6. При виникненні ознак захворювання (свербіж, висипка, набряк на шкірі, слабкість чи головний біль) в обслуговуючого персоналу необхідно негайно звертатися по медичну допомогу.

XI. Відповідальність за порушення ветеринарно-санітарних правил

Працівники господарств, ферм, орендарі, власники тварин, керівники (власники) господарств, які допустили порушення ветеринарно-санітарних правил, визначених у цих Вимогах, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Директор Департаменту
тваринництва                                                                              М.М. Кваша

Сергій ХоменкоВолодимир Поліщук, Олег Неволько – експерти ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН)

Ситуація в Європі та країнах що межують з Україною

Стрімке поширення африканської чуми свиней країнами Східної Європи у 2007-2015 рр., започатковане на Кавказі - із Грузії та Вірменії (2007-2008 рр.),через південну та Європейську частини Російської Федерації (2008-2011) в Україну та Білорусь (2012-2013), Польщу та країни Балтії (2014-2015) призвело до формуваннязон стійкого неблагополуччя в місцях локалізації первинних вогнищ та набуло значного розповсюдження впродовж 2011-2015 рр. на території України, Польщі та країн Балтії (Мал. 1). Циркуляція вірусу реєструється як в популяціях диких кабанів (з 2014-2015 рр. лісовий цикл став домінувати), так і серед домашніх свиней, а нерідко й одночасно. У декількох регіонах європейської частини Російської Федерації, та у східних районах країн Балтії та Польщі, що межують із Білоруссю та Росією, реєструється щорічне сезонне загострення ситуації – зростає число спалахів АЧС та відбувається дифузне стрибкоподібне поширення хвороби на нові території. Так, абсолютна більшість випадків АЧС, в країнах Євросоюзу спостерігається серед диких кабанів (особливо наглядно у Латвії, Мал. 1).

 

Малюнок 1. Статистика по спалахах АЧС за 2015 р. та щільність спалахів АЧС у 2007-2010 та у 2011-2015 рр. у країнах Східної Європи

Малюнок 2. Розподіл повідомлень про АЧС по секторах і країнах у 2015 р.
(станом на 11.07.2015)

Станом на 11.07.2015 – найбільшу кількість випадків АЧС було нотифіковано до МЕБ від диких кабанів в Латвії та Естонії (Мал. 2). Однак, незважаючи на значну кількість спалахів АЧС та розповсюдження хвороби в популяціях диких кабанів, прибалтійським країнам та Польщі вдається уникати масштабного проникнення хвороби у приватний та промисловий сектор свинарства. На противагу цьому, чергове сезонне загострення епізоотичного стану в Росії супроводжується виявленням нових кластерів АЧС в господарствах населення в Саратовській, Орловській, Брянській, Курській та інших областях, дві останні, з яких безпосередньо межують із територією України. Досі незрозумілим (Мал. 1 та 3) залишається епізоотичний стан з АЧС в Білорусії. Дивує відсутність повідомлень про АЧС з країни, яка наразі фактично оточена інфікованими територіями.

Малюнок 3. Повідомлення про АЧС серед диких та домашніх свиней у 2015 р.
(станом на 11.07.2015)

З огляду на відсутність достовірних даних щодо ситуації в Білорусі, поточний стан поширення АЧС у північній зоні Східної Європи можна розцінювати, як результат неконтрольованого масштабного поширення хвороби із зони первинного занесення до центральної Білорусі у 2012-2013 рр. (Мал. 4, зелений пунктир) і далі, як показано на цьому ж малюнку (жовтий та червоний пунктири для 2014 та 2015 рр. відповідно).

Малюнок 4. Розширення північного кластеру зони повідомлень про АЧСу 2013-2015 рр.
(станом на 11.07.2015)

Таким чином, в 2014 році відбулося масштабне фронтальне просування хвороби з охопленням нових територій та регулярною реєстрацією випадків захворювання серед диких та домашніх свиней у вигляді змішаного епізоотичного процесу (зараження диких від домашніх та навпаки, залежно від сезону, обставин та країни). Так, всі країни що межують із Білоруссю на заході, у першому півріччі 2014 р., заявили про випадки АЧС спочатку серед диких кабанів, а згодом і в господарствах населення та навіть на одній великій фермі (Латвія). Особливо стрімким (вочевидь внаслідок неадекватних заходів контролю АЧС з боку ветеринарної служби Республіки Білорусь) було просування південної межі зони циркуляції вірусу АЧС, в результаті якого, вже наприкінці 2014 р., на півночі України було зареєстровано перший кластер спалахів АЧС (з пунктами у Чернігівській та Сумській областях), а на кінець першого півріччя 2015 р. на півночі України відбулося формування зони стійкого неблагополуччя зі змішаним циклом циркуляції вірусу АЧС, про що свідчать останні випадки - не лише навколо Київського водосховища, але й у Рівненській області.

АЧС в Україні

 У 2012-2013 рр. випадки проникнення АЧС в Україну (1 випадок у 2012 р., Запорізька область – приватний сектор) вдавалося ефективно контролювати, не допустивши локального поширення хвороби на сході та півдні країни, чому сприяли – відносно-стабільний соціально-економічний стан та дещо-нижча, аніж сьогодні, чисельність як диких, так і домашніх свиней на сході країни.

З 2014 року ситуація суттєво змінилася (16 випадків, із яких 4 – в Луганській (3 – серед диких свиней та 1 – в приватному секторі), 11 – в Чернігівській (9 – серед диких та 2 – в приватному секторі) та 1 – в Сумській (труп дикого кабана) областях) – зросла кількість випадків (з одного – за два роки, до 16 – за рік) із формуванням кластерів АЧС у популяціях диких кабанів та з’явились випадки заносу хвороби в приватний сектор. Впродовж року, внаслідок проникнення АЧС із півночі хвороба набула ознак масштабної епізоотії (на кшталт тієї, яка спостерігається на кордоні країн ЄС та Білорусі) з повільним дифузним поширенням вірусу в дикій природі. Цей процес, вочевидь, вже охоплює значні території Полісся: як мінімум від Дубровицького району Рівненщини на захід через північ Житомирщини, Київщини, Чернігівщини до півночі Сумщини (Мал. 4). Неконтрольована циркуляція вірусу АЧС в популяції диких кабанів в північній частині країни на межі з Білоруссю, країною, яка відмовляється від проведення повноцінного епізоотологічного нагляду в цьому регіоні і навіть не визнає саму можливість такої епізоотії, якраз і призвела до потенціювання проблеми в майбутньому.

Поточний стан АЧС в Україні

За нинішній рік (станом на 25.11.2015 р.) в Україні виявлено 36 неблагополучних пунктів по АЧС (6 випадків хвороби – дикі свині, та 30 – свійські тварини), серед яких за кількістю випадків - домінують спалахи в господарствах населення. Так, впродовж цього року 12 випадків АЧС зареєстровано в Чернігівській області (Ріпкинський, Менський, Козелецький, Новгород-Сіверський, Ічнянський та Чернігівський райони); 6 випадків – в Київській (Броварський, Іванківський та Баришівський райони); 5 випадків – в Сумській (Глухівський, Конотопський та Буринський райони); 3 випадки – в Миколаївській (Врадіївський та Доманівський райони); по 2 – випадки в Рівненській (Дубровицький та Бобровицький) та Одеській (Савранський та Миколаївський райони); та – по одному в Житомирській (Радомишльський), Полтавській (Пирятинський район) та Черкаській областях (м. Черкаси). Карантин продовжує діяти в 17 неблагополучних по АЧС пунктах в 7 областях (Київській, Чернігівській, Сумській, Полтавській, Одеській, Миколаївській та Черкаській) України. Тобто, циркуляція вірусу АЧС в популяції диких кабанів на півночі країни призвела до формування стійких кластерів АЧС у популяціях диких кабанів із можливістю масштабного занесення хвороби в приватний та промисловий сектор свинарства в майбутньому. Що й відмічається вже сьогодні, як «південний вектор».

Відносно висока щільність популяції дикого кабана, поряд із низькою густотою населення на півночі країни, значно ускладнює реалії проведення епізоотологічного нагляду в цій частині країни та нівелює об’єктивну картину проблеми (Мал. 5). Водночас, зниження рівня доходів пересічних громадян в Україні спонукає місцеве населення до браконьєрства створюючи передумови для занесення хвороби у сектор домашнього свинарства. Тому останні випадки виявлення АЧС у Чернігівській, Київській, Сумській, Полтавській, Одеській, Миколаївській та Черкаській областях швидше за все є лише верхівкою айсбергу епізоотії АЧС серед диких кабанів на Поліссі (з можливим епіцентром в районі Чорнобильської зони відчуження). Є відомості про існування на цій території каналів для неконтрольованого переміщення свинарської продукції між Україною та Білоруссю, що додає складності до і без того доволі непростої ситуації.

Малюнок 5. Щільність популяції дикого кабана в Україні на рівні районів.

Особливе занепокоєння викликає ситуація зі спалахами АЧС в Чернігівській області, де хворобу було діагностовано вперше, ще в серпні 2014 року (не лише серед диких кабанів, а й у господарствах населення), а у 2015 році на цих же територіях (червень-липень 2015) виникла повторна серія спалахів (5 випадків в господарствах населення) з типовою для епізоотії АЧС сезонністю (пік захворюваності влітку). Тобто мова вже йде про фактично сформовану зону епізоотичної циркуляції АЧС у секторі свинарських господарств населення північної частини Чернігівської області та можливо частини Київщини (навколо Київського водосховища). Аналогічний стан складається і в сусідній із Сумщиною Курській області Російської Федерації, що ставить під загрозу поширення зони епізоотії з АЧС на сектор екстенсивного свинарства всього північного сходу України вже у найближчому майбутньому (Мал. 6).

Малюнок 6. Спалахи АЧС в Україні у 2012-2015 рр. (станом на 21.07.2015 -всього 29 випадків; синій – дикі, червоний — домашні свині) та зони ймовірної ензоотії серед диких кабанів та домашніх свиней

В країні постійно має здійснюватися ризик-аналіз. Він повинен вказувати, скільки зусиль потрібно для надзвичайного планування і давати обґрунтування обраним стратегіям боротьби з хворобами тварин (зокрема з АЧС). Зазвичай, це чотири компоненти: ідентифікація ризику чи небезпеки, оцінка ризику, заходи пом'якшення ризику, повідомлення про ризик всім зацікавленим сторонам (виробникам, практикуючим лікарям ветеринарної медицини, торговим партнерам, органам влади, споживачам тощо).

На відсутність його реалізації вказує те, що хвороба набуває стійкої тенденції до поширення і сподівання, що наприкінці осені та взимку вона «пригальмує» - поки що марні (Мал. 7). Цьому сприяє не лише м’яка осіння погода, але і ряд об’єктивних факторів, а саме:

  • затяжний процес реформування галузі ветеринарної медицини, мораторій на проведення перевірок суб’єктів господарювання, відсутність контролю за переміщенням тварин і продуктів тваринного походження, скасування супровідних ветеринарних документів на сировину та продукцію тваринного походження, при зростанні потоків переміщення товарів і пересування населення (основний фактор передачі збудника — людина, що мала контакт із контамінованим продуктом) призвели до втрати об’єктивної картини про стан біологічної безпеки в галузі тваринництва і зокрема в свинарстві (поголовна ідентифікація всіх тварин?, паспортизація підприємств галузі?, наявність достовірних оперативних статистичних даних?, кількісні та якісні показники достатні для прийняття адекватних рішень? тощо). Декларативні заяви про контроль ситуації на всіх рівнях (алгоритм?, методи?, засоби та інструменти контролю??) — здебільшого потенціюють загрозу;
  • поява нових випадків АЧС в Україні, за останній період зумовлена здебільшого цільовим обстеженням підконтрольних об’єктів Державною службою ветеринарної медицини і як результат виявлення неблагополучних пунктів, кількість яких зростатиме по експоненті, якщо контроль буде втрачено остаточно. Досить дивною є ситуація, коли держава Постановою КМУ від 28.10.2015 р. № 871 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів фактично ліквідує Управління ветеринарної медицини, в обов’язки яких, якраз і входила безпосередня протидія загрозі (моніторинг підконтрольних територій і суб’єктів господарської діяльності, діагностика та організація заходів з ліквідації інфекційних хвороб, контроль ветеринарно-санітарного стану і забезпечення благополуччя територій та безпечності харчових продуктів, просвітницька діяльність тощо), а персонал цього рівня є найбільш підготовленим протистояти загрозі. Адже, лише за останній рік понад 400 фахівців Держветфітослужби пройшли спеціалізоване навчання під егідою ФАО, в рамках проекту TCP/UKR/3401 «Розробка планів реагування при надзвичайних ситуаціях викликаних спалахом АЧС та використання ГIС для протиепізоотичних заходів» та понад 300 фахівців районного рівня успішно завершили курс дистанційного навчання «Стоп АЧС»;
  • Інструкція щодо профілактики та боротьби з африканською чумою свиней — на часі виявилась нереалістичною, оскільки в існуючому її форматі, в умовах сьогодення, не може бути реалізована в повному обсязі лише державі ресурсом (персонал? рівень зарплат? інструментарій протидії? нормативна база? тощо) і потребує певної адаптації до реалій сьогодення — та ініціатором цього процесу, в першу чергу, мають бути власники тварин, громадські організації, що спеціалізуються на свинарстві та виробники свинарської продукції транспортні та переробні підприємства — за сприяння держави;
  • меркантильний інтерес власників тварин — якщо не врятувати, то хоча б частково зберегти активи (свиню, декілька …, ферму чи комплекс – кошти, що можуть бути виручені від продажу), ще до вилучення, у випадку загрози, бо сума відшкодування не завжди тотожна собівартості, а в випадку порушення законодавства, замість відшкодування – адміністративна чи кримінальна відповідальність, залежно від тяжкості злочину та його наслідків;
  • зниження купівельної спроможності населення — спонукає людей до придбання продукції як сумнівної якості так і безпечності («затарювання» холодильників, морозильних камер тощо — консервація збудника, а це — відтермінування загрози);
  • відсутність прямої загрози здоров’ю людини від збудника АЧС — оскільки, люди не хворіють то це нівелює загрозу (реакція суспільства та органів влади була б зовсім іншими у випадку ящуру чи Еболи).

Малюнок 7. Щільність поголів’я свиней та вектор загрози.

Загрози подальшого розповсюдження

Короткострокові загрози. З огляду на вищеозначене існує декілька безпосередніх загроз для свинарського сектора України, а саме (в порядку ймовірності):

  1. Дифузне поширення АЧС за межі епізоотичної зони з епіцентром на півночі Чернігівської області на південь, та в сусідні області (Сумщину, Київщину, Полтавщину а згодом і Одещину). Таким чином на північному Лівобережжі може сформуватися єдина зона змішаної циркуляції АЧС серед диких та домашніх свиней, яка охоплюватиме також і сусідні області Російської Федерації (Брянщину та Курщину). Поступово, в процесі поширення хвороби ключову роль відіграватиме сектор екстенсивного свинарства (господарства населення та невеликі ферми) за епізоотичною моделлю, яка в 2007-2015 рр. реалізувалася в Російській Федерації. Динаміка цього процесу зазвичай сезонна і найбільш інтенсивне поширення хвороби відбуватиметься влітку.
  2. Дифузне поширення АЧС в популяції дикого кабана на Поліссі із дуже ймовірним поступовим локальним проникненням хвороби в господарства населення і формуванням спочатку змішаного, а згодом і характерного «домашнього» (через згодовування свиням контамінованої вірусом АЧС продукції свинарства) циклів. Зона циркуляції АЧС серед диких кабанів у Польщі, також, має тенденцію до поступового повільного розширення на південь, у напрямку кордону з Україною, що через певний час може призвести до формування на півночі України великої ензоотичної з АЧС зони — на кшталт того, що спостерігається в останні два роки в країнах Балтії та Польщі.

Довгострокові загрози. Подальше розповсюдження АЧС в Україні не обов'язково відбуватиметься дифузно. Переміщення контамінованої продукції з осередків хвороби (під час карантинних обмежень та після їх зняття) наразі може відбуватися в країні практично безперешкодно. Тож, після накопичення в населення на вражених АЧС територіях певної критичної маси невилученої зараженої вірусом АЧС продукції свинарства хвороба може виникати абсолютно несподівано, практично у будь-якому регіоні країни навіть через декілька місяців після останніх закритих спалахів. І такі прецеденти вже є.

Малюнок 8. Розподіл повідомлень про АЧС за типом епізоотологічної одиниці: ліворуч — усі повідомлення праворуч лише від домашніх свиней.

Зазвичай, найбільш інтенсивне поширення контамінованої продукції відбувається під кінець сезону відгодовування свиней та взимку. З огляду на це варто зауважити, що поки що, спалахи АЧС в Україні, серед домашніх свиней спостерігаються в зоні з відносно невисокою щільністю поголів'я свиней та в регіонах де домінує екстенсивне свинарство. Занесення АЧС на території із більшою щільністю свиноферм і концентрацією свиней у населення неминуче призведе до занесення хвороби на ферми. Як показує ретроспективний аналіз (Мал. 8, праворуч), в епізоотичних з АЧС регіонах відсоток повідомлень з ферм сягає 28% (20% - великі комерційні ферми, та 8% комерційні ферми меншого розміру). Тому, можна очікувати, що кожен третій, або четвертий уражений свинарський об'єкт скоріше за все буде свинофермою. Наслідки цього будуть катастрофічними, як для свинарства уражених територій (таблиця 1), так і країни в цілому, оскільки контамінована продукція з уражених господарств може поширюватися значно швидше, з охопленням значних територій, аніж із господарств населення, особливо після проникнення в торгову мережу.

З огляду на це особливо небезпечним є проникнення АЧС в західні області України, де щільність поголів'я свиней в господарствах населення сягає місцями 16-30 голів на квадратний кілометр (Мал. 9).

Таблиця 1. Симуляція наслідків неконтрольованого поширення АЧС в господарствах населення з проникненням на свиноферми.

Кількість спалахів АЧС (інфікованих сіл) в господарствах населення

Число очікуваних на фермах спалахів

Поголів'я свиней у населення (середньо-статистичне село)

Свиней буде знищено на фермах (середнє поголів’я)

Чисельність знищених свиней (зона село + 3 км + ферми)

95% CI min

95% CI max

95% CI min

95% CI max

95% CI min

95% CI max

1

0.4

134

140

 

 

265

274

2

0.9

268

280

 

 

530

548

3

1.3

402

420

1366

2023

2161

2845

4

1.8

536

560

1822

2697

2882

3793

5

2.2

670

700

2277

3371

3602

4741

6

2.6

804

840

2733

4045

4323

5689

7

3.1

938

980

3188

4719

5043

6637

8

3.5

1072

1120

3644

5394

5764

7586

9

3.9

1206

1260

4099

6068

6484

8534

10

4.4

1340

1400

4554

6742

7204

9482

11

4.8

1474

1540

5010

7416

7925

10430

12

5.3

1608

1680

5465

8090

8645

11378

13

5.7

1742

1820

5921

8764

9366

12326

14

6.1

1876

1960

6376

9439

10086

13275

15

6.6

2010

2100

6832

10113

10807

14223

16

7.0

2144

2240

7287

10787

11527

15171

17

7.4

2278

2380

7742

11461

12247

16119

18

7.9

2412

2520

8198

12135

12968

17067

19

8.3

2546

2660

8653

12810

13688

18016

20

8.8

2680

2800

9109

13484

14409

18964

21

9.2

2814

2940

9564

14158

15129

19912

22

9.6

2948

3080

10020

14832

15850

20860

23

10.1

3082

3220

10475

15506

16570

21808

24

10.5

3216

3360

10931

16181

17291

22757

25

10.9

3350

3500

11386

16855

18011

23705

26

11.4

3484

3640

11841

17529

18731

24653

27

11.8

3618

3780

12297

18203

19452

25601

28

12.3

3752

3920

12752

18877

20172

26549

29

12.7

3886

4060

13208

19551

20893

27497

30

13.1

4020

4200

13663

20226

21613

28446

В розрахунках використано середні показники поголів’я свиней в населення та на фермах (в населених пунктах сільського типу і в радіусі 3 км від них). Ймовірність проникнення на ферми за співвідношенням, яке спостерігалось у 2008-2015 рр. в країнах східної Європи.

Малюнок 9. Щільність поголів’я свиней у населення в розрізі районів.

Контроль АЧС в популяції дикого кабана

Протиепізоотичні заходи при виявленні АЧС в популяції диких кабанів – це одне із найбільш контроверсійних питань щодо попередження та контролю хвороби. Епізоотологія АЧС в дикій природі залишається недостатньо дослідженою. Наразі, матеріали опрацьовані робочою групою ЕАБХП (Європейської Агенції з Безпеки Харчових Продуктів, EFSA) дозволяють зробити декілька принципово важливих висновків (див: http://www.efsa.europa.eu/en/efsajournal/doc/4163.pdf ).

Превалентність АЧС в популяціях дикого кабана в країнах Балтії та Польщі дуже низька: 0.3-1.0 % – залежно від сезону; найвища влітку та восени і найнижча навесні, що обумовлює надзвичайно низьку ефективність активного нагляду, оскільки для достовірного виявлення, або виключення наявності хвороби у відстріляних тварин розміри вибірки мають складати декілька сотень тварин. Для більшої частин території України це означає, що АЧС може бути достовірно виявлена/виключена лише за умови тотального винищення УСІХ диких кабанів, що мешкають в районі проведення нагляду (достовірний результат можна отримати лише відстрілявши та дослідивши все поголів’я дикого кабана в зоні нагляду, що є практично нездійсненним для більшості територій України).

Ймовірність виявлення АЧС (методом ПЛР) серед загиблих диких кабанів у 55 (!) разів вища за таку серед відстріляних тварин. Тому абсолютна більшість нотифікацій хвороби та нові випадки її виявлення відбуваються саме шляхом дослідження трупів свиней. Розрахунки показують, що в середньому виявляється лише один із десяти кабанів, загиблих внаслідок зараження АЧС, а решта залишається в природі слугуючи, в залежності від сезону, більш чи менш тривалим джерелом інфекції в зоні спалаху.

Механізм горизонтальної передачі вірусу (від тварини до тварини) працює головним чином влітку та восени, коли чисельність тварин збільшується після розмноження та контакти між різними сімейними групами зростають. Водночас, пряма залежність епізоотичних параметрів (превалентність, щільність спалахів, % виявлених трупів, тощо) від щільності популяції дикого кабана на основі статистичних методів дослідження не прослідковується. З'ясовано також, що взимку та навесні в епізоотії хвороби найважливішу роль відіграє передача вірусу від трупів загиблих тварин до живих кабанів, шляхом безпосереднього контакту, причому не обов'язково при поїданні решток. Тому, епізоотії АЧС серед диких кабанів – це процес, інтенсивність якого здебільшого обумовлена частотою контактів в системі кабан-труп-кабан, а не абсолютною щільністю його популяції. Процес географічного поширення АЧС в популяціях дикого кабана є доволі повільним. За відсутності впливу людей (занесення вірусу на нові території), мова зазвичай йде про швидкість локального поширення, у межах 15-20 км на рік.

Ензоотія АЧС серед диких кабанів на півночі країни є надзвичайно неприємним та небезпечним фактором ризику подальшої персистенції хвороби в Україні. Та, з огляду на співвідношення чисельності диких та домашніх тварин у різних регіонах країни (Мал. 10) в разі подальшого просування АЧС на південь основним середовищем її циркуляції та персистенції стане сектор екстенсивного свинарства, що повністю затьмарить проблему АЧС в популяціях дикого кабана. Із другого півріччя цього року означений сценарій стає реальністю для України (Мал. 11).

Малюнок 10. Ймовірність реалізації «дикого» (синій), «змішаного» (жовтий) та «домашнього» (червоний) циклів персистенції АЧС по районах України.

Малюнок 11. Зміщення персистенції вірусу АЧС в сектор екстенсивного свинарства.

Моделювання наслідків різних заходів контролю АЧС в популяціях дикого кабана, опитування незалежних експертів та аналіз епізоотичних даних показали наступне:

  1. Радикальне зменшення чисельності дикого кабана (70-80 % від пострепродуктивної чисельності) теоретично могло б призупинити процес циркуляції вірусу, однак це неможливо практично для популяцій, що мешкають у лісовій та лісо-степовій зонах Європи.
  2. Симуляція вилучення інфікованих вірусом АЧС трупів кабанів (до 50 %) призупиняла епізоотію хвороби, тобто переривання епізоотичного ланцюга можливо досягти запобігаючи передачі вірусу АЧС від трупів до живих тварин двома шляхами: вилученням (відстрілом) живих кабанів з території, так і вилучення самих трупів.
  3. На думку експертів більш реалістичним заходом аніж, так звана, «депопуляція» можливе поєднання кількох стратегій мінімізації частоти перезаражень, а саме:
    1. вилучення якнайшвидше після виявлення першого випадку загибелі тварин від АЧС якомога більшої кількості трупів загиблих кабанів (реальний, щоденний огляд території зони нагляду);
    2. радикальне зменшення, або повне призупинення зимової підгодівлі тварин (природне зменшення популяції);
    3. вибірковий відстріл свиноматок репродуктивного віку;
    4. збільшення загальних об’ємів вилучення тварин (відстрілу) в сезон полювання, продовження термінів сезону полювання чи відкриття додаткового сезону, тощо.
  4. Означені підходи можуть бути ефективними лише у разі довгострокового та систематичного їх використання. Швидкого способу (у межах одного сезону), щоб зупинити поширення АЧС серед диких кабанів наразі не існує.

Дочірні категорії

Симуляційні вправи - це імітація процесу. Всі дані для тренінгів придумані.

На верх