Африканська чума свиней (АЧС, Pestis Africana suum) — це заразне захворювання, деякі ознаки якого можуть розвиватися доволі швидко, але не завжди є специфічними для встановлення остаточного діагнозу (детальніше дивись нижче). Збудник АЧС це ДНК-вмісний вірус сферичної форми, що належить до родини Asfaviridae. Він дуже складний і проявляє значну генетичну мінливість. Вірус АЧС заражає клітини імунної системи та ініціює вироблення величезної кількості специфічних антитіл, які, на жаль, не здатні до повної нейтралізації збудника. Це і є однією з основних причин чому виготовлення ефективної вакцини проти нього наразі неможливе. АЧС достатньо легко передається від хворої до здорової тварини (дивись нижче як саме), чому сприяє надзвичайна стійкість вірусу в навколишньому середовищі.

В умовах України лише домашні та дикі свині виду Sus scrofa можуть хворіти на АЧС. Усі інші тварини не сприйнятливі до збудника цієї хвороби. Вірус АЧС не передається людині і є безпечним для її здоров’я. На даний час виділено та описано 22 генотипи вірусу АЧС, однак більшість із них ніколи не виділялась за межами Африки. У 2012-2015 рр. в Україні було виявлено вірус АЧС генотипу ІІ, що за останні 8 років набув широкого розповсюдження, прокрокувавши з Кавказу, через Європейську частину Російської Федерації до Білорусі, України, країн Балтії та Польщі. Характерною особливістю захворювання від початку епізоотії була і залишається висока летальність. І, тому, власникам свиногосподарств та фахівцям ветеринарної медицини слід чітко зрозуміти, що АЧС – це невиліковна хвороба, що призводить до загибелі свиней усіх порід і статево-вікових груп. Антибіотики, або попередня вакцинація проти інших хвороб (наприклад, КЧС), жодним чином не впливають на її фатальний перебіг.

Вірус АЧС надзвичайно стійкий до широкого діапазону температур і кислотно-лугової реакції середовища (необмежена при рН 4–10, обмежена при рН 3.1–13.4). У трупах свиней вірус зберігається до десяти тижнів, у м'ясі від хворих тварин - до 155 днів, в копченій ковбасі та шинці - до 5 місяців, більше 3 місяців - у гною, до 4-8 місяців в ґрунті (мал. 1, ліворуч). Залишається життєздатним за несприятливих умов зовнішнього середовища таких як висихання та гниття. Охолодження (особливо заморожування) – консервує, а прогрівання, впродовж години до температури понад 50° С – знезаражує збудник (мал. 1, праворуч). В глибоко заморожених тушах свиней тривалість виживання сягає 15 років (!). Саме ці особливості вірусу й обумовлюють надзвичайну складність контролю його поширення. Субпродукти від інфікованих свиней перетворюються фактично на біологічну бомбу сповільненої дії, яка «вибухає» кожного разу, коли така заражена продукція контактує з іншими свинями. Інвентар, техніка, транспортні засоби, одяг, взуття, тощо, що перебували в контакті з хворими тваринами, продуктами їх життєдіяльності (гній, сеча, сперма) чи забою (трупи, кров, м’ясо, сало, шкіри, кістки, внутрішні органи, тощо) також здатні сприяти швидкому розповсюдженню хвороби.

Мал.2. Цикл передачі АЧС та епізоотичні ланцюги, що забезпечують поширення хвороби

В умовах поточної епізоотії АЧС у Східній Європі (2007-2015), спричиненої вірусом генотипу ІІ, основним резервуаром захворювання є сектор екстенсивного свинарства (господарства населення та невеликі підсобні свиноферми) в якому широко практикується згодовування свиням харчових відходів. Додатково ускладнює (місцями аж до формування вторинного незалежного циклу передачі вірусу) проникнення АЧС в популяцію диких свиней, звідки цей патоген може деколи знову потрапляти до свійських свиней і ініціювати нові спалахи. Також, за відсутності адекватних заходів контролю, уражені АЧС свиноферми можуть швидко перетворюватись на ключову ланку епізоотичного циклу вірусу АЧС, забезпечуючи його поширення з контамінованою продукцією на нові території. Найбільш небезпечним джерелом вірусу є кров хворих тварин, яка за звичайних (і особливо за низьких) температур, навіть у мізерних кількостях здатна зберігати величезну кількість вірусу АЧС впродовж дуже тривалого періоду часу (див. мал. 1, праворуч). Тому примусовий забій та поширення термічно необробленого м’яса від уражених АЧС свиней є чи не найважливішим механізмом, який забезпечує безперервність епізоотичного циклу захворювання і його поширення на нові території. Другим за значимістю механізмом є забруднення секретами та екскретами хворих свиней навколишнього середовища, інвентарю та інших предметів (одягу, взуття робітників чи господаря) з якими згодом здатні вступити в контакт здорові тварини. Можливий також ятрогенний механізм зараження АЧС при проведенні вакцинації чи лікування тварин без заміни чи стерилізації голок (халатність персоналу). Роль аерозольного шляху передачі збудника незначна і можлива лише на короткі відстані. Механічне перенесення інфікованої крові в дозах достатніх для зараження впродовж 24-48 годин підтверджено лише для осінніх жигалок (рід Stomoxys), які влітку можуть сприяти локальному поширенню захворювання від господарства до господарства. Всі інші гематофаги (аргасові, гамазові чи іксодові кліщі, комарі, сліпні тощо), в умовах України, не відіграють жодної ролі в поширенні цього захворювання.

АЧС входить до переліку особливо небезпечних (карантинних) хвороб тварин та списку інфекційних та інвазійних хвороб тварин затвердженого МЕБ на 2015 рік. Наразі, АЧС – чи не найнебезпечніша з усіх хвороб свиней, оскільки її занесення супроводжується:

• високою смертністю серед ураженого поголів’я і значними економічними збитками, зумовленими відсутністю вакцини й необхідністю знищувати усе, навіть потенційно, інфіковане стадо (або поголів’я в населених пунктах в зоні захисту);
• запровадженням спеціального режиму для свиногосподарств та обмежень у сфері торгівлі свинарською продукцією, що впливає на ціни та доступність свинини для споживачів;
• комплексом витрат на проведення моніторингових та діагностичних досліджень, організацію профілактичних та ліквідаційних заходів, втратами внаслідок міжнародних торговельних обмежень, що запроваджуються для недопущення її розповсюдження.

Нещодавній спалах АЧС в агрокомбінаті «Калита» Київської області є яскравою ілюстрацією масштабів збитків від поширення АЧС. Лише прямі втрати від цього спалаху оцінюються у 200 мільйонів гривень. Господарство буде вимушене утримуватись від розведення свиней щонайменше півроку, а експорт свинарської продукції з країни в цілому, чи з певних її регіонів буде тимчасово заборонено.

В Україні заходи з профілактики та боротьби з АЧС регламентуються спеціальною інструкцією та відповідними планами дій на районному та обласному рівнях. Згідно чинного законодавства України власники свиней та ветеринарні спеціалісти, що укривають відомості про випадки захворювання на АЧС можуть бути притягнуті до адміністративної і навіть кримінальної відповідальності в залежності від тяжкості злочину та його наслідків.

Як виглядає АЧС і що необхідно робити при підозрі?

Інкубаційний період короткий (2–12 днів) і супроводжується лихоманкою (40–42 °С) впродовж 48-ми годин перед проявом клінічних ознак (на відміну від класичної чуми свиней) та відсутністю інших симптомів в цей період. Більшість хворих тварин, у цей час, виглядають абсолютно здоровими й не відмовляються від корму (і лише незначний відсоток - проявляє неспокій або ж, навпаки, постійно лежить). Клінічні ознаки проявляються, коли спадає температура: тварини проявляють ознаки слабкості (хитка хода, відмова від корму, ознаки спраги), збиваються в гурти, з’являються ознаки серцевої недостатності: синюшність (ціаноз) шкіри та значні крововиливи (геморагії на шкірі та у внутрішніх органах). Поросні свиноматки, як правило абортують, незалежно від терміну вагітності на 5–8 добу після зараження чи на 1-3 – лихоманки. На плодових оболонках і шкірі плодів, часто реєструють крововиливи. Загибель хворих тварин настає внаслідок серцевої недостатності (набряк легенів - внаслідок геморагічного діатезу) переважно на 7–10 добу з моменту прояву перших клінічних ознак хвороби. Смертність при АЧС складає – майже 100 %.

Ситуація з АЧС в Україні

За своїм географічним походженням АЧС – це екзотичне (африканське) захворювання, яке неодноразово заносилося в країни Старого та Нового Світу в минулому столітті. Детальніше про його історичне та поточне поширення можна дізнатися з карти, складеної ФАО. Викорінення АЧС у деяких країнах було дуже тривалим і надто дорогим. Варто зазначити, що усі попередні епізоотії АЧС (в тому числі і в СРСР) були пов’язані з поширенням вірусу АЧС генотипу І, з меншою летальністю. Тому поточна ситуація з АЧС у Східній Європі є, до певної міри, безпрецедентною з епізоотологічної точки зору.

У 2007-2015 рр. АЧС генотипу ІІ стрімко поширилася країнами Східної Європи, починаючи з Грузії та Вірменії на Кавказі (2007-2008 рр.), потім через південну та центральну частини Російської Федерації (2008-2011) в Україну та Білорусь (2012-2013), і далі у Польщу та країни Балтії (2014-2015). Масштаби і темпи географічного поширення (див. карту) та залучення до епізоотичного процесу поголів’я свиней різних порід, категорій та господарств різних форм власності (господарства населення, свиноферми різного типу, розміру та рівня біобезпеки), а також, останнім часом, і популяцій європейського диких свиней, зробили АЧС однією з найбільших ветеринарних проблем для свинарства регіону. Детальніше про історію поширення та особливості епізоотології АЧС на прикладі ситуації в Російській Федерації у 2007-2012 рр. можна дізнатися зі спеціальної публікації ФАО.

Мал. 3. Ситуація з поширенням АЧС в Україні станом на 7.08.2015 на фоні щільності поголів’я свиней в господарствах населення та розташування свиноферм

До кінця 2014 р. Державній ветеринарній та фітосанітарній службі України вдавалося ефективно протистояти занесенню збудника АЧС на територію країни. Але наприкінці 2014 та у 2015 рр. епізоотична ситуація суттєво погіршилася: масштаби загрози та ризики неконтрольованого поширення захворювання значно зросли. Так, у 2008-2015 рр. у країнах, що безпосередньо межують з Україною (Російська Федерація, Білорусь, Польща) формувалася і постійно розширювалася зона стійкого неблагополуччя по АЧС, яка на межі 2014-2015 рр. досягла північного кордону України і розповзлася на Чернігівську та частину Київської області (див. мал. 3 та карту яка постійно оновлюється). У цій частині країни у 2014-2015 рр. фактично сформувався ензоотичний цикл передачі вірусу АЧС, який вже може забезпечувати безперервність його циркуляції без занесення збудника з територій поза межами України. Ключову роль у його підтримці, як і в Росії та Білорусі, відіграє сектор екстенсивного свинарства (господарства населення та підсобні свиноферми), де спалахи захворювання надзвичайно важко попереджувати, відстежувати, і вживати адекватних заходів для їх локалізації. Суттєво ускладнює ситуацію паралельне проникнення вірусу в популяцію диких свиней, висока щільність якої на півночі країни (особливо у зоні відчуження Чорнобильської АЕС) створює додаткові ризики для довготривалого укорінення захворювання.

Окремі випадки реєстрації АЧС серед диких свиней у Рівненській, Житомирській та Сумській областях (мал. 3) можуть бути передвісниками повторення сценарію поширення АЧС у 2014-2015 рр. на Чернігівщині та Київщині. Тому, ситуацію в Україні слід розглядати як дуже серйозну, а подальше розповзання захворювання на нові території – як майже неминуче. Протистояння АЧС в Україні може зайняти роки, якщо не десятиріччя, і однозначно потребуватиме радикального переосмислення ставлення власників свиногосподарств до питань біологічної безпеки.

За підтримки ФАО в Україні було створено інформаційну он-лайн систему «СТОП АЧС». Вона призначена для відслідковування поточної ситуації з АЧС в країні у режимі реального часу та інформування усіх зацікавлених сторін (власників свиногосподарств, ветеринарів, мисливців та загалом населення) щодо ризиків поширення захворювання, заходів контролю, що вживаються за боку держави, вимог та обмежень, затверджених відповідними ДНПК, тощо. Система знаходиться в процесі постійного вдосконалення, а дані, по мірі їх накопичення, оновлюються.

В який спосіб АЧС може потрапити до Вашого господарства?

За ретроспективними даними занесення АЧС у спеціалізовані свиногосподарства відбувається головним чином із уражених приватних господарств населення. Частка реєстрацій вірусу АЧС в останніх сягає 65 % від загальної кількості спалахів серед домашніх свиней. Під час сезонних епізоотій АЧС, при суттєвому поширенні захворювання в регіоні, саме уражені захворюванням господарства населення і є головним фактором ризику для комерційного сектору свинарства.

За статистикою на фермах реєструється 28 % спалахів (20 % великі свиноферми, 8 % - малі) тобто на кожні 2-3 нових випадки АЧС зареєстрованих у приватних господарствах громадян може припадати 1 зареєстрований спалах на свинофермі. Потрібно розуміти, що далеко не про всі спалахи АЧС стає відомо компетентним службам країни і статистика повідомлень, наведена вище, відображає лише виявлені випадки (яких, насправді, було і майже завжди може бути більше). Загалом, епізоотіям АЧС притаманна літньо-осіння сезонність. Число спалахів у господарствах населення різко зростає у літні місяці з червня по серпень і підвищений ризик занесення захворювання на ферми зберігається до листопада і дещо зменшується після сезонного забою свиней. При несвоєчасному виявленні (або свідомому приховуванні спалахів) АЧС на фермах, в залежності від їх розміру, типу і географії господарських зв’язків ризик поширення заражених свиней, або продукції з них, може зростати в геометричній прогресії. З залученням до циклу передачі АЧС свиногосподарств контроль епізоотичної ситуації стає набагато складнішим завданням, оскільки спалахи можуть набувати зовсім інших масштабів, а наслідки поширення зараженої продукції тривати дуже довго. Власникам потрібно усвідомлювати, що заходи з біобезпеки на свиногосподарствах мають на меті не лише захист власного поголів’я, а й попередження витоку патогенів з ураженої ферми (у випадку спалаху будь-якої хвороби) і запобігання створенню в такий спосіб біологічної загрози для інших господарств.

Мал. 4. Щільність поголів’я свиней у господарствах населення (зверху) та щільність популяції диких свиней (знизу) в Україні як ймовірні фактори ризику занесення та поширення АЧС

Історичні дані з Російської Федерації свідчать про те, що в абсолютній більшості випадків (97 %) первинні заноси АЧС на ферми відбувалися через заражену продукцію свинарства, яку згодовували свиням. Вторинні спалахи були найчастіше пов’язані з використанням зараженого транспорту, прямими контактами свиней з різних господарств чи візитами працівників із заражених ферм. Варто зазначити, що шляхи занесення вірусу АЧС на ферми дуже часто залишаються нез’ясованими, особливо коли йдеться про локальне поширення (вторинні спалахи) хвороби. Тому заходи застороги мають бути якомога всеоб’ємнішими і враховувати як попередній досвід і рекомендації фахівців, так і поточну епізоотичну ситуацію в країні та конкретні фактори ризику у Вашому регіоні (мал. 4) і безпосередньо довкола Вашої ферми.

Абсолютно виключеними мають бути:

1. Згодовування корму, який містить (або може містити) навіть у мізерних кількостях термічно необроблені субпродукти від диких, або домашніх свиней, незалежно від Вашої впевненості щодо їх безпечності. Виключено має бути навіть потенційну можливість потрапляння на ферму такої продукції (як для власного споживання персоналом, так і годівлі інших видів тварин, таких як сторожові собаки).
2. Згодовування корму (чи використання підстилки), які завозяться на ферму і можуть бути контаміновані секретами та екскретами хворих тварин (домашніх чи диких) безпосередньо з полів (кукурудза на корм, зелена маса, солома тощо), або з інших ферм, незалежно від того виявлялася там АЧС чи ні.
3. Введення на ферму поголів’я яке походить з ферм, розташованих в регіонах де мали місце спалахи АЧС, а з решти території країни без відповідної документації та профілактичного карантинування.
4. Використання транспорту, інвентарю, відвідування ферми особами, які могли перебувати у контакті з хворими (загиблими) домашніми чи дикими свинями, або відвідували заражене господарство чи місця можливого перебування хворих (загиблих) диких свиней (в лісі під час полювання, збирання грибів, ягід, горіхів тощо, або на полях зернових чи кукурудзи тощо).

Суттєво зменшити ризики спалахів АЧС та інших хвороб свиней в господарстві дозволить дотримання положень «Ветеринарно-санітарних вимог до утримання свиней» спеціально розроблених Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України з метою запобігання поширення інфекційних захворювань та поліпшення епізоотичного стану галузі свинарства в Україні. Саме на них базується перелік рекомендацій наведений нижче. Але, будь-які, формальні правила та обмеження не можуть гарантувати успіху без урахування людського фактору, який дуже часто виявляється найслабкішою ланкою в організації біозахисту господарства. Тому необхідно вижити заходів, щоб дотримання персоналом правил біобезпеки було осмисленим і вмотивованим. Роз’яснення їх суті і мети та проведення регулярних навчань, тренінгів та тестування мають стати найпріоритетнішою частиною заходів в захисті господарства.

Заходи, що сприятимуть підвищенню рівня біобезпеки господарства:

1. Згодовувати свиням лише термічно оброблений корм. Але навіть за умов термічної обробки виключити потрапляння на ферму і згодовування помиїв, харчових відходів і інших потенційно небезпечних джерел вірусу.
2. Не купувати живих свиней, корми та сировину в АЧС-позитивних областях, утримуватись від закупівель свиней і корму сумнівного походження без відповідних документів та сертифікатів.
3. Відмовитися від поїздок в регіони та країни, де підтверджено наявність збудника АЧС (перш за все виключити офіційно оголошені карантинні зони), або існує високий ризик його поширення і слідкувати за дотриманням цього правила персоналом ферми.
4. Обмежити (до повної заборони) відвідування території особами, що не працюють на підприємстві та не мають на те крайньої необхідності чи відповідних повноважень. У будь-якому випадку вимагайте суворого виконання встановлених на фермі правил та обмежень.
5. Для зменшення ризику, якщо є така можливість та згода власників, забезпечити, щоб у радіусі 3-5 км довкола ферми не утримувалися свині у приватному секторі, або у підсобних господарствах персоналу. Раціональним, для власників середніх та великих свиногосподарств є формування, по можливості, буферної зони (викупивши свиней в приватному секторі в радіусі 3-30 км довкола ферми чи комплексу) з подальшим забоєм для продажу або переробки цього поголів’я.
6. Забезпечити повну двоконтурну огорожу господарства, посилити заходи з дератизації і унеможливити доступ на територію ферми (особливо до приміщень де зберігається або готується корм) будь-яких свійських чи диких тварин, включаючи птахів.
7. Заборонити утримання диких або свійських тварин, включаючи птицю, на території свиногосподарства. Єдиним виключенням є сторожові собаки, які повинні бути зареєстровані і мати відповідні відмітки в паспорті про щеплення проти сказу та інших хвороб і постійно перебувати виключно на території господарства.
8. В’їзд транспорту на територію не можливий без проходження дезобробки на дезбар’єрі. Перед проїздом ванною, машину необхідно вимити водою під тиском від налипаючого бруду, бо саме він перешкоджає дезрозчину контактувати зі збудником та знищити вірус. Зібрана після миття транспорту брудна вода також повинна бути знезаражена доступним в господарстві методом (хлорне вапно, каустична сода тощо). Очищення транспорту має проводитись перед в’їздом на дезбар’єр. Після очищення, під натиском води, транспортний засіб повинен простояти впродовж 2–3 хвилин, для скапування води, інакше вона стікатиме в дезбар’єр зменшуючи концентрацію дезрозчину та знижуючи його активність.
9. Вхід персоналу у виробничу зону свиногосподарств дозволяється тільки через ветсанпропускник, а в’їзд транспорту – через постійно діючий дезінфекційний бар’єр (дезінфекційний блок). На ветсанпропускнику ведуться журнали: виходу на роботу спеціалістів, відвідування особами, яким це було дозволено (ветеринарам, інспекторам, консультантам), руху та проведення дезінфекції транспорту, приготування дезрозчинів та заправки дезбар’єрів, прання та дезінфекції спецодягу.
10. При вході в ізольоване приміщення (секцію) встановлюють дезванночки або дезкилимки. З внутрішнього боку дверей при вході в склади комбікормів, кормокухню, ветеринарні об’єкти облаштовують дезкилимки, заповнені тирсою або іншим пористим матеріалом, зволоженим дезрозчином.
11. Для обслуговування тварин потрібно закріпити за кожною технологічною (виробничою) групою відповідальних людей, які пройшли медичне обстеження відповідно до чинних нормативних документів і ознайомлені з правилами та обмеженнями біологічної безпеки.
12. Увесь обслуговуючий персонал має бути забезпеченим спецодягом та спецвзуттям із розрахунку не менше двох комплектів на працівника. Обладнання, інвентар, спецодяг, спецвзуття та інші предмети потрібно промаркувати і закріпити за дільницею (цехом). Передавати зазначені предмети із одної дільниці на інші без попереднього знезараження забороняється.
13. Потрібно заборонити робітникам ферми утримувати свиней в особистих домогосподарствах і забезпечити мотивацію та механізм реального виконання цього правила (через контракти, підписки, перевірки, забезпечення свинарською продукцією тощо).
14. Найкраще організувати централізоване харчування персоналу безпосередньо на території ферми щоб повністю виключити вживання будь-яких інших харчових продуктів принесених із собою на робоче місце.
15. Прання та дезінфекція спецодягу мають бути також організованими централізовано і повністю виключати можливість того, щоб робітники робили це самостійно в домашніх умовах.
16. Чітко окреслити і промаркувати відповідними оголошеннями «брудні» та «чисті» зони на підприємстві. Не допускати, щоб працівники в одному й тому самому одязі та взутті перетинали кордони цих зон.
17. Для забезпечення технологічного процесу у виробничій зоні виділяють спеціальний внутрішньогосподарський транспорт. Виїзд такого транспорту за межі господарства здійснюється лише за надзвичайних обставин (наприклад, ремонт), і в такому разі потребуватиме ретельної мийки та дезінфекції.
18. Крім того, на території господарства проводять розподіл та маркування «чистих» (підвезення кормів, тварин) та «брудних» (вивезення гною, загиблих тварин, відходів забою) автотранспортних шляхів з розрахунку виключення їх перетинання.
19. Завантаження тварин проводити з рамп, розміщених на лінії демаркації господарства, без в’їзду транспорту на територію. Перевіряти ступінь очищення та відмітки про дезінфекцію транспорту, який приходить на підприємство, ферму.
20. Тварини, що підлягають вимушеному та внутрішньогосподарському забою, перевозять на забійно-санітарний пункт (забійний майданчик) спеціальним транспортом, що виключає витоки біоматеріалу.
21. При завезенні/вивезенні кормів, відходів, додаткових матеріалів на ферми можна пломбувати кабіну водія, не дозволяючи йому таким чином вихід з транспортного засобу на територію ферми.
22. Територію ферми та приміщення де утримуються тварини тримати в чистоті і за можливості проводити регулярну дезінфекцію. Вживати заходів щодо знезараження гною, гноївки тощо. Мати постійний запас дезінфікуючих речовин противірусної дії, а саме:
    • розчин формаліну з умістом 1,5% формальдегіду;
    • 1,5% розчин параформу, приготовлений на 0,5% розчині їдкого натру;
    • 3% розчин парасоди або фоспару;
    • 5% розчин хлораміну;
    • сухе хлорне вапно з вмістом не менше як 25% активного хлору;
    • розчини хлорного вапна з умістом 4% активного хлору;
    • 3% (гарячий) розчин їдкого натру;
    • хлорантоїн у вигляді 2% водного розчину, експозиція 3 години;
    • біоклін 1,5% розчин, експозиція 1 година;
    • зоостерил з умістом 0,5% надоцтової кислоти;
    • кристал 900, кристал 1000;
    • інші засоби, які ефективно знезаражують збудник АЧС.
23. При можливості встановити параформалінову камеру для дезінфекції одягу та супутнього інвентарю. Також стане в пригоді утилізатор для знешкодження побічних продуктів тваринного походження.