Сергій Хоменко, Андрій Розстальний, Володимир Поліщук – експерти ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН)

СТАН У ЄВРОПІ ТА КРАЇНАХ, ЩО МЕЖУЮТЬ З УКРАЇНОЮ

Стрімке поширення африканської чуми свиней (АЧС) країнами Східної Європи у 2007-2015 рр., започатковане на Кавказі - із Грузії та Вірменії (2007-2008 рр.), через південну та Європейську частини Російської Федерації (2008-2011 рр.) в Україну та Білорусію (2012-2013 рр.), Польщу та країни Балтії (2014-2015 рр.), призвело до формування і постійного поширення зон стійкого неблагополуччя в місцях локалізації первинних вогнищ. Так, у 2014-2015 АЧС набула значного поширення на території Польщі та країн Балтії, а згодом і в Україні (мал. 1, ліворуч). Випадки АЧС реєструються як в популяціях диких свиней (з 2014-2015 рр. лісовий цикл АЧС став домінувати), так і серед домашніх свиней, а нерідко й одночасно (див. мал. 1, праворуч). У багатьох регіонах європейської частини Російської Федерації, та у східних районах країн Балтії та Польщі, що межують із Білорусією та Росією, реєструється щорічне сезонне загострення стану – зростає кількість спалахів АЧС та відбувається як дифузне, так і стрибкоподібне поширення хвороби на нові території. Наразі, абсолютна більшість випадків АЧС, в країнах Євросоюзу, спостерігається серед диких свиней, але час від часу відбувається проникнення збудника хвороби також і у свинарські господарства, в тому числі й комерційні (Естонія).

Малюнок 1. Спалахи АЧС зареєстровані з 2007 до кінця 2015 р. у країнах Східної Європи (за виключенням Грузії, Вірменії та Азербайджану) по роках (ліворуч) та видах свиней (праворуч)

Станом на кінець 2015 – найбільшу кількість випадків АЧС серед диких свиней було нотифіковано до МЕБ з Латвії та Естонії. Безумовно, що значна кількість цих випадків пов’язана з проведенням постійного, інтенсивного, як пасивного так і активного моніторингу стану - в рамках європейської стратегії контролю АЧС та за суттєвої фінансової підтримки цієї роботи. Це стосується як виплати винагород за виявлення трупів диких свиней, так і повноцінного фінансування лабораторної діагностики АЧС.

Проте, незважаючи на значну кількість випадків АЧС та очевидне масове поширення хвороби в популяціях диких свиней, прибалтійським країнам та Польщі вдається уникати масштабного проникнення збудника в господарства приватного та промислового сектору свинарства. На противагу цьому, чергове сезонне загострення епізоотичного стану в Росії супроводжується виявленням нових кластерів АЧС в господарствах населення в Саратовській, Орловській, Брянській, Курській та інших областях, дві останні з яких безпосередньо межують із територією України. Досі незрозумілим залишається епізоотичний стан з АЧС в Білорусії (мал. 1). Дивує відсутність повідомлень про АЧС з країни, яка наразі фактично оточена неблагополучними територіями. З огляду на це, поточний стан поширення збудника АЧС у північній зоні Східної Європи можна розцінювати, як результат неконтрольованого масштабного поширення хвороби із зони первинного занесення до центральної Білорусії у 2012-2013 рр., підтвердженням чого є численні випадки виявлення ДНК збудника АЧС в товарах білоруських виробників м’ясної продукції у 2014 р. (Россільгоспнагляд, 2014).

Таким чином, в 2014-2015 роках відбулося масштабне фронтальне поширення збудника хвороби з епіцентру в Білорусії з охопленням нових територій та регулярною реєстрацією випадків захворювання серед диких та домашніх свиней у вигляді змішаного епізоотичного процесу (зараження диких від домашніх та навпаки, залежно від сезону, обставин та країни) у всіх країнах, що межують з Білорусією. У 2014 р. Латвія, Литва, Естонія, Україна та Російська Федерація почали заявляти про випадки АЧС спочатку серед диких свиней, а згодом і серед домашніх свиней в господарствах населення (та навіть на комерційних фермах) у прикордонних з Білорусією районах. Особливо стрімким (вочевидь внаслідок неадекватних заходів контролю АЧС з боку ветеринарної служби Республіки Білорусь) було просування південної межі зони циркуляції вірусу АЧС, в результаті якого, вже наприкінці 2014 р., на півночі України було зареєстровано перший кластер спалахів АЧС (з пунктами у Чернігівській та Сумській областях), а на кінець першого півріччя 2015 р. на півночі України відбулося формування зони стійкого неблагополуччя зі змішаним ензоотичним циклом циркуляції вірусу АЧС.

З огляду на останні випадки АЧС в Україні (мал. 1), ймовірно найближчим часом занесення збудника відбудеться також і до Молдови та Румунії, що безумовно, погрішить шанси на швидке подолання хвороби та посилить ризик її просування дальше на захід України через транскордонну міграцію популяції диких свиней, трудову міграцію населення та тривалу персистенцію в секторі екстенсивного свинарства.

АЧС В УКРАЇНІ У 2014 ТА НА ПОЧАТКУ 2015 рр.

У 2012-2013 рр. випадки проникнення збудника АЧС в Україну (1 випадок у 2012 р., Запорізька область – приватний сектор) вдавалося ефективно контролювати, не допустивши локального поширення збудника хвороби на сході та півдні країни, чому сприяли відносно-стабільний соціально-економічний стан та дещо-нижча, аніж сьогодні, чисельність як диких, так і домашніх свиней на сході країни. З 2014 року стан суттєво змінився (16 випадків, із яких 4 – в Луганській (3 – серед диких свиней та 1 – в приватному секторі), 11 – в Чернігівській (9 – серед диких та 2 – в приватному секторі) та 1 – в Сумській (труп дикої свині) областях) – зросла кількість випадків (з одного – за два роки, до 16 – за рік). Наприкінці 2014 р. в популяціях диких свиней реєструвалися окремі, здебільшого поодинокі випадки АЧС (та кластер у Чернігівській області). Нажаль, занесення хвороби в приватний сектор свинарства у 2014 р. призвів до типового кластерного характеру її поширення у 2015, який свідчить про вторинність більшості спалахів і формування локального ензоотичного циклу хвороби. Це видно з того, що впродовж 2015 року, внаслідок проникнення збудника АЧС із півночі на південний захід країни (очевидно через неконтрольоване поширення контамінованої продукції), хвороба набула ознак масштабної епізоотії. Це дає підстави вважати, що у 2014 р. мала місце неконтрольована циркуляція вірусу АЧС в популяції диких свиней в північній частині країни (на кшталт тієї, яка спостерігається на кордоні країн ЄС та Білорусії) з повільним дифузним поширенням вірусу в дикій природі. Теоретично, цей процес міг охопити значні території Полісся: щонайменше від Дубровицького району Рівненської на захід через північ Житомирської, Київської, Чернігівської областей до півночі Сумської (мал. 2). Наразі, нажаль відсутня можливість проведення адекватного аналізу епізоотичного стану в ареалах мешкання диких свиней в цьому регіоні та наявність надійних репрезентативних даних пасивного та активного нагляду за циркуляцією збудника АЧС. Але, потрібно розуміти, що зниження рівня доходів пересічних громадян в Україні спонукало і спонукає місцеве населення до браконьєрства, створюючи передумови для можливого занесення хвороби у сектор домашнього свинарства з дикої природи. Випадки виявлення спалахів АЧС на півночі країни у 2014-2015 рр. могли бути лише верхівкою айсбергу епізоотії АЧС серед диких свиней на Поліссі (з можливим епіцентром в районі Чорнобильської зони відчуження). Є відомості про існування на цій території каналів для неконтрольованого переміщення свинарської продукції між Україною та Білорусією, що дедалі погіршує епізоотичний стан.

ПОТОЧНИЙ СТАН АЧС В УКРАЇНІ

Станом на 17.12.2015 р. в Україні виявлено 38 неблагополучних з АЧС пунктів (6 випадків хвороби – дикі свині, та 32 – свійські), серед яких за кількістю випадків - домінують спалахи в господарствах населення. Так, впродовж цього року 13 випадків АЧС зареєстровано в Чернігівській області (Ріпкинський, Менський, Козелецький, Новгород-Сіверський, Ічнянський, Чернігівський, Сосницький та Бобровицький райони), по 6 випадків – в Сумській (Глухівський, Конотопський, Буринський та Шосткінський райони) та Київській (Броварський, Іванківський, Баришівський, Рокитнянський та Білоцерківський райони) областях, 4 випадки – в Миколаївській області (Врадіївський, Доманівський та Кривоозерський райони), 3 – випадки в Полтавській області (Пирятинський, Гребінківський та Кременчуцький райони), по 2 – випадки в Рівненській (Дубровицький район) та Одеській (Савранський та Миколаївський райони) та по 1 випадку – в Житомирській (Радомишльський район) і Черкаській областях (м. Черкаси). Карантин щодо АЧС триває в 13 неблагополучних пунктах в 6 областях України (Київській, Чернігівській, Сумській, Одеській, Миколаївській та Черкаській). Тобто, первинний зареєстрований епізод циркуляції вірусу АЧС в популяції диких свиней на півночі країни обумовив формування ензоотичної зони АЧС в господарствах населення Чернігівської та суміжних областей з подальшим занесенням збудника хвороби в промисловий сектор свинарства. Тенденція поширення збудника АЧС наприкінці 2015 р. в напрямку Одеської та Миколаївської областей з подальшою реєстрацією вторинних спалахів безумовно свідчить про те, що наразі головним середовищем поширення вірусу в Україні є сектор екстенсивного свинарства. Відносно висока щільність популяції диких свиней, на противагу низькій щільності населення на півночі країни, значно ускладнює проведення епізоотологічного нагляду за можливим лісовим циклом циркуляції збудника АЧС (мал. 2). Проте, роль дикої свині в епізоотології АЧС у 2015 р. наразі затьмарена масштабним проникненням збудника в популяцію домашніх свиней у кількох регіонах країни.

Малюнок 2. Поширення збудника АЧС в Україні станом на кінець першого півріччя 2015 р.

Особливої уваги потребує стан з АЧС в Чернігівській області, де хворобу було діагностовано вперше, ще в серпні 2014 року (не лише серед диких свиней, а й серед свійських, у господарствах населення), а в 2015 році на цих же територіях (червень-липень) виникла низка повторних спалахів (5 випадків в господарствах населення) з характерною для епізоотії АЧС сезонністю (пік захворюваності влітку). АЧС в Чернігівській області продовжували реєструвати до кінця 2015 р. Тобто мова вже йде про фактично сформовану зону ензоотичної циркуляції збудника АЧС у секторі свинарських господарств населення та можливо, частини Київської області (навколо Київського водосховища), Сумської та Полтавської областей, яка зазвичай має тенденцію до постійного дифузного розширення. Найбільшу небезпеку становить накопичення (зберігання) населенням контамінованих продуктів забою заражених та хворих на АЧС свиней і їх розповсюдження через легальні та нелегальні торгові мережі за межі неблагополучних територій. Нажаль, аналогічний стан складається і в сусідній із Сумською, Курській області Російської Федерації, що становить загрозу розширення зони епізоотії АЧС на сектор екстенсивного свинарства усього північного сходу України вже у найближчому майбутньому (мал. 2, 3). Ймовірно, що подібна перспектива очікує свиногосподарства Одеської та Миколаївської областей вже в наступному 2016 р.

Малюнок 3. Поширення збудника АЧС в Україні за секторами (листопад 2015) на фоні щільності поголів’я свиней в господарствах населення та розташування комерційних свиноферм.

ЗАГРОЗИ ПОДАЛЬШОГО ПОШИРЕННЯ

З огляду на вищеозначене існує декілька безпосередніх загроз для свинарського сектора України, а саме (за значимістю):

1. Дифузне поширення АЧС в господарствах населення за межі епізоотичної зони (зон) з першим епіцентром на півночі Чернігівської області на південь, та в сусідні області (Сумську, Київську та Полтавську). Таким чином на північному Лівобережжі може сформуватися єдина зона змішаної циркуляції збудника АЧС серед диких та домашніх свиней, яка охоплюватиме також і сусідні області Російської Федерації (Брянську та Курську). Поступово, в процесі поширення ареалу збудника хвороби ключову роль відіграватиме сектор екстенсивного свинарства (господарства населення та невеликі ферми) за епізоотичною моделлю, яка в 2007-2015 рр. реалізувалася в Російській Федерації. Динаміка цього процесу зазвичай сезонна і найбільш інтенсивне поширення хвороби відбуватиметься влітку. Цей сценарій може актуалізуватися також у Черкаській, Миколаївській, Одеській та Вінницькій областях у 2016 р.

2. Стрибкоподібне поширення АЧС за межі карантинної зони зазвичай пов’язано з нелегальним вивезенням хворих на АЧС тварин із комерційних свиногосподарств або продуктів їх вимушеного забою на інші території (як це вже неодноразово відбувалося в Російській Федерації, а також зафіксовано в Україні). Подальше поширення АЧС в Україні не обов’язково відбуватиметься виключно дифузно. Переміщення контамінованої продукції з осередків хвороби (під час карантинних обмежень та після їх зняття) наразі може відбуватися в країні практично безперешкодно. Тож, після накопичення у населення на уражених АЧС територіях певної критичної маси невилученої зараженої вірусом АЧС продукції свинарства, хвороба може виникати абсолютно несподівано, практично у будь-якому регіоні країни навіть через декілька місяців після ліквідації спалаху. І такі прецеденти, нажаль, уже мають місце. Напрямки та відстань означених «стрибків» інфекції не прогнозовані, залежать від господарських зав’язків, цін, сезону, розміру поголів’я ураженого господарства тощо. В Україні зареєстровано близько 3,5 тис. свиногосподарств різних форм власності, значна частина яких - невеликі ферми (мал. 4).

Малюнок 4. Розташування поголів’я комерційних свиноферм в Україні за даними перепису 2014 р.

Зазвичай, найбільш інтенсивне поширення контамінованої продукції відбувається взимку та під кінець сезону відгодівлі свиней. Зважаючи на означене, варто зауважити, що спалахи АЧС в Україні, серед домашніх свиней спостерігаються поки що в зоні з відносно невисокою щільністю поголів’я свиней та в регіонах де домінує екстенсивне свинарство. Занесення збудника АЧС на території із більшою щільністю свиноферм і концентрацією свиней у населення неминуче призводитиме до постійного занесення хвороби на ферми. Як свідчить ретроспективний аналіз - ймовірність означеного складає 3:1 (тобто кожен четвертий зареєстрований спалах АЧС буде на спеціалізованій фермі). Саме таке співвідношення і спостерігалось у 2008-2015 рр. в країнах східної Європи. В епізоотичних з АЧС регіонах відсоток повідомлень з ферм сягав 28% (20% - великі комерційні ферми та 8% - меншого розміру). Тому, слід очікувати, що кожен третій, або четвертий уражений свинарський об’єкт, скоріш за все, і буде свинофермою. Наслідки цього будуть катастрофічними, як для свиногосподарств уражених територій, так і країни вцілому, оскільки контамінована продукція з уражених господарств може розповсюджуватися значно швидше, з охопленням великих територій, на відміну від господарств населення, особливо після проникнення в торгову мережу. З огляду на це, особливо небезпечним є проникнення збудника АЧС в західні області України, де щільність поголів’я свиней в господарствах населення сягає місцями 16-30 голів на квадратний кілометр (мал. 1 і 2).

Малюнок 5. Випадки АЧС серед диких свиней (блакитні крапки), зона можливого поширення АЧС в популяції диких свиней (блакитний пунктир), та ймовірні межі зони подальшого поширення вірусу із залученням диких свиней до змішаного циклу передачі АЧС у майбутньому. Стрілками показано напрямки можливого поширення (занесення) збудника АЧС через популяцію диких свиней.

3. Дифузне поширення АЧС в популяції диких свиней на Поліссі з надзвичайно ймовірним поступовим локальним проникненням збудника хвороби в господарства населення і формуванням, скоріш за все, змішаного (домашні-дикі-домашні свині), аніж справжнього лісового циклу персистенції збудника АЧС. Зона циркуляції АЧС серед диких свиней у Польщі, також може мати тенденцію до поступового повільного розширення на південь, у напрямку кордону з Україною, що через певний час може обумовити формування на півночі України великої ензоотичної зони - на кшталт того, що спостерігається в останні два роки в країнах Балтії та Польщі. Слід зазначити, що на фоні двох попередніх загроз можлива персистенція збудника АЧС серед диких свиней наразі не виглядає критично значимою проблемою контрою АЧС в Україні, але може актуалізуватися і додавати значних складнощів до і без того непростої ситуації. Транскордонне занесення збудника АЧС з дикими свинями (з Білорусії, Росії, Польщі та можливо, незабаром і з Румунії) залишається значним фактором ризику виникнення нових, епізоотологічно не пов’язаних зі спалахами в інших частинах України, осередків АЧС у північній та західних частинах країни (мал. 5).

КОНТРОЛЬ АЧС В ПОПУЛЯЦІЇ ДИКИХ СВИНЕЙ

Протиепізоотичні заходи при виявленні АЧС в популяції диких свиней – це одне із найбільш контроверсійних питань щодо попередження та контролю хвороби. Епізоотологічні особливості АЧС в дикій природі залишаються недостатньо дослідженими. Наразі, матеріали опрацьовані робочою групою ЄАБХП (Європейської Агенції з Безпеки Харчових Продуктів, EFSA) дозволяють зробити декілька принципово важливих висновків (див: http://www.efsa.europa.eu/en/efsajournal/doc/4163.pdf).

Превалентність АЧС в популяціях диких свиней в країнах Балтії та Польщі надзвичайно низька: 0,3-1,0 % – залежно від сезону; найвища влітку та восени і найнижча навесні, що обумовлює надзвичайно низьку ефективність активного нагляду, оскільки для достовірного виявлення, або виключення наявності хвороби у відстріляних тварин розміри вибірки мають складати декілька сотень тварин. Для більшої частин території України це означає, що АЧС може бути достовірно виявлена/виключена лише за умови тотального винищення УСІХ диких свиней, що мешкають в районі проведення нагляду (достовірний результат можна отримати лише відстрілявши та дослідивши все поголів’я диких свиней в зоні нагляду, що є практично нездійсненним для більшості територій України).

Ймовірність виявлення АЧС (методом ПЛР) серед загиблих диких свиней у 55 (!) разів вища за таку серед відстріляних тварин. Тому абсолютна більшість нотифікацій хвороби та нові випадки її виявлення відбуваються саме шляхом дослідження трупів свиней. Розрахунки свідчать, що в середньому виявляється лише одна із десяти свиней, загиблих внаслідок зараження вірусом АЧС, а решта залишається в природі слугуючи, в залежності від сезону, більш чи менш тривалим джерелом інфекції в зоні спалаху.

Механізм горизонтальної передачі вірусу (від тварини до тварини) спрацьовує головним чином влітку та восени, коли чисельність тварин збільшується в результаті їх розмноження та контакти між різними сімейними групами зростають. Водночас, пряма залежність епізоотичних показників (превалентність, щільність спалахів, % виявлених трупів, тощо) від щільності популяції диких свиней на підставі статистичних методів дослідження не прослідковується. З’ясовано також, що взимку та навесні (а можливо і влітку) в епізоотії хвороби найважливішу роль відіграє передача вірусу від трупів загиблих тварин до живих свиней, шляхом безпосереднього контакту, причому не обов’язково при поїданні решток (можливе, наприклад, харчування сімейних груп личинками безхребетних). Тому, епізоотії АЧС серед диких свиней – це процес, інтенсивність якого здебільшого обумовлена частотою контактів в системі свиня-труп, а не абсолютною щільністю його популяції. Процес географічного поширення збудника АЧС в популяціях диких свиней є доволі повільним. За відсутності впливу людей (занесення вірусу на нові території), мова зазвичай йде про швидкість локального поширення, у межах 15-20 км на рік.

Ензоотія АЧС серед диких свиней на півночі країни є надзвичайно небезпечним фактором ризику подальшої персистенції хвороби в Україні. З огляду на співвідношення чисельності диких та домашніх тварин у різних регіонах країни (мал. 2 - 5) в разі подальшого поширення збудника АЧС на південь основним середовищем його циркуляції та персистенції стане сектор екстенсивного свинарства, що повністю затьмарить проблему АЧС в популяціях диких свиней. З другого півріччя 2016 року означений сценарій стане реальністю для України (мал. 1, 3). Моделювання наслідків різних заходів контролю АЧС в популяціях диких свиней, опитування незалежних експертів та аналіз епізоотичних даних свідчать про наступне:

1. Радикальне зменшення популяції диких свиней (70-80 % від пострепродуктивної чисельності) теоретично могло б призупинити процес циркуляції вірусу, однак це практично неможливо для популяцій, що мешкають у лісовій та лісо-степовій зонах Європи.
2. Симуляція вилучення інфікованих вірусом АЧС трупів диких свиней (до 50 %) призупиняла епізоотію хвороби, тобто переривання епізоотичного ланцюга можливо досягти запобігаючи передачі вірусу АЧС від трупів до живих тварин двома шляхами: вилученням (відстрілом) живих свиней з ураженої території та вилученням самих трупів. За певних умов (досвід Польщі), останнє може бути більш результативним методом попередження поширення збудника АЧС серед диких свиней.
3. Більш реалістичним заходом, на думку експертів, аніж так звана, «депопуляція» було б поєднання кількох стратегій мінімізації частоти перезаражень одночасно, а саме:
   1. якнайшвидше вилучення якомога більшої кількості трупів загиблих свиней після виявлення першого випадку загибелі тварин від АЧС (реальний, щоденний огляд території зони нагляду);
   2. радикальне зменшення, або повне призупинення зимової підгодівлі тварин (залучення природних механізмів зменшення популяції);
   3. вибірковий відстріл самок репродуктивного віку, що може сприяти стабілізації і різкому зменшенню популяції (можливо матеріальне заохочення мисливців);
   4. збільшення загальних обсягів вилучення тварин (відстрілу) в сезон полювання, продовження термінів сезону полювання чи відкриття додаткового сезону, тощо.
4. Означені підходи можуть бути ефективними лише у разі довгострокового та систематичного їх використання. Швидкого способу (у межах одного сезону), контролю поширення АЧС серед диких свиней наразі не існує.

Всеукраїнський журнал «Прибуткове свинарство» (№6 (30), грудень 2015) Усе про свинарство в Україні та світі