Проект

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства аграрної політики

та продовольства України

_____________________ № _________

Інструкція щодо утримання свиней з метою недопущення поширення інфекційних хвороб

І. Загальні положення

1.1. Ця Інструкція розроблена з метою охорони території України від проникнення хвороб свиней з інших територій і карантинних зон, захисту тварин та населення від збудників та хвороб свиней і призначена для особистих селянських господарств, господарств населення та суб’єктів господарювання усіх форм власності, які утримують (вирощують) свиней і визначає сукупність господарських, зоотехнічних і ветеринарних заходів, які забезпечують належну санітарну культуру, належний рівень біобезпеки господарств, збереження здоров’я свиней, отримання від них високої продуктивності, охорону навколишнього середовища і поширюється на підприємства всіх форм власності, які проектуються, будуються, реконструюються, та діючі свинарські підприємства, на фізичних осіб, які займаються вирощуванням свиней.

1.2. Ця Інструкція розроблена відповідно до законів України «Про ветеринарну медицину», «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство», «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин», «Про охорону навколишнього природного середовища», Державних будівельних норм України, Кодексу здоров’я наземних тварин Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин (МЕБ).

1.3. Розподіл по кількості поголів’я свиней, які одночасно утримуються у суб’єктів господарювання усіх форм власності:

1) дрібне господарство – до 15 голів свиней;

2) мале господарство – до 200 голів свиней;

3) середнє господарство – від 201 до 3000 голів свиней;

4) спеціалізоване господарство – від 3000 і більше голів свиней.

ІІ. Терміни та їх визначення

У цій Інструкції терміни вживаються в таких значеннях:

вакцинація – система профілактичних щеплень свинопоголів’я у визначені строки і періодичністю, спрямованих на недопущення виникнення захворювань протягом усього періоду утримання;

ветеринарно-санітарний об’єкт – споруда, приміщення, будівля, обладнання та інші засоби, включаючи транспортні засоби, що використовуються у виробництві або обігу продукції свинарства;

ветеринарно-санітарний пропускник (ветсанпропускник) – комплексна споруда, яка унеможливлює надходження на територію господарства забруднених збудниками інфекційних хвороб транспорту, персоналу, тари тощо і має такі відділення (блоки): санітарне (може включати прохідну з дезкилимками, гардеробну з сушильною шафою, душові установки, пральню, приміщення для дезінфекції спецодягу та спецвзуття) та дезінфекційне приміщення, необхідне обладнання або спеціальні установки для дезінфекції транспортних засобів і тари);

ветеринарно-санітарні розриви – мінімальна відстань між приміщеннями для утримання свиней або між приміщеннями та іншими спорудами, а також від приміщень для свиней до інших господарств з вирощування тварин, підприємств із забою тварин і переробки продукції тваринного походження, житлових будинків, автомобільних шляхів та залізниць;

демаркаційна зона – територія розмежування господарства від довкілля. Може слугувати для перевантаження вантажів, у тому числі живих тварин, розміщення дезінфікуючих бар’єрів (миючо-дезінфікуючих блоків) та має обмежений доступ з обох боків;

дрібне господарство – суб’єкт господарювання усіх форм власності, в якому утримується до 15 голів свиней;

закритий режим роботи – комплекс адміністративно-господарських заходів, спрямованих на недопущення занесення на територію господарства збудників інфекційних захворювань свиней, який у тому числі передбачає створення суцільної огорожі території господарства, наявність ветсанпропускника, діючих дезбар’єрів, дезкилимків, особливий режим роботи персоналу;

знезараження – заходи, спрямовані на знищення патогенних та умовно патогенних збудників у приміщеннях, обладнанні, інструментах, матеріалах, речовинах;

знищення – механічна, фізико-хімічна, біологічна або інша обробка та розміщення (захоронення) продукції або її залишкових компонентів у спеціально визначених місцях з метою зниження ризиків поширення будь-яких інфекційних хвороб;

компартмент – поголів’я свиней одного чи кількох господарств, що мають єдину систему управління біологічною безпекою, та яка позитивно оцінена компетентним органом і отримала окремий зоосанітарний статус стосовно однієї або кількох хвороб, по відношенню до яких застосовуються окремі заходи державного ветеринорно-санітарного нагляду, профілактики та забезпечення належного рівня біобезпеки;

компартменталізація (розподіл господарств за ступенем захисту) – процедура визначення державним інспектором ветеринарної медицини стану господарства за ступенем біозахисту, з метою обособлення здорових субпопуляцій тварин, що здійснюється за ініціативи оператора ринку та визначається з урахуванням практики виробництва і вирощування та принципів біологічної безпеки;

компетентний орган з питань ветеринарної медицини – центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини;

літній табір – постійне утримання свиней на відкритому повітрі;

мале господарство – суб’єкт господарювання усіх форм власності, де утримується від 15 до 200 голів свиней;

оператор ринку – будь-яка фізична або юридична особа (особи), яка утримує свиню чи поголів’я свиней, або є власником продуктів з них;

план біологічної безпеки – документ, що визначає потенційні шляхи занесення та розповсюдження збудників хвороб, з вичерпним переліком заходів, які приймаються та плануються з метою мінімізації ризиків, пов’язаних із інфекційними та незаразними хворобами тварин, відповідно до національних ветеринарно-санітарних вимог та рекомендацій відповідних міжнародних організацій;

профілактичні перерви – проміжок часу між черговими партіями свиней, протягом якого приміщення вільні від свиней;

рівень біобезпеки – ступінь відповідності ветеринарно-санітарним вимогам, правилам та критеріям, дотримання яких спрямовано на унеможливлення занесення (або винесення) збудників інфекційних та/або інвазійних хвороб тварин, що визначається компетентним органом;

середнє господарство – суб’єкт господарювання усіх форм власності, для утримання від 201 до 3000 голів свиней;

утилізація – використання продукції як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в законах України «Про ветеринарну медицину», «Про особисте селянське господарство» та «Про фермерське господарство».

IІІ. Ветеринарно-санітарні об’єкти

1. Миючо-дезінфекційний блок або дезбар’єри розміщують на головному в’їзді на територію господарства і блокують із ветсанпропускником. Дезбар’єр повинен забезпечувати дезінфекцію транспорту, при застосуванні наливних дезбар’єрів довжина водного дзеркала повинна бути не меншою 9 метрів.

Оператор ринку передбачає окремі процедури використання дезбар’єрів в холодну пору року. Необхідність наявності дезбар’єрів може переглядатись спеціалістами ветеринарної медицини при формуванні плану біобезпеки господарства.

2. Ветеринарний пункт – складається з амбулаторії та діагностичного відділу. Амбулаторія може складатися з кімнати фахівців, аптеки, кімнати з холодильною камерою для зберігання біопрепаратів, стерилізаційної, кімнати для розтину та складу для деззасобів.

Ветеринарний пункт розміщують та/або блокують з ветсанпропусником.

3. Забійно-санітарний пункт – відповідно обладнана будівля, призначена для внутрішньогосподарського забою тварин, первинної переробки і тимчасового зберігання м’яса й інших продуктів забою з наступним їх використанням для потреб господарства після проведення ветеринарно-санітарної експертизи. По можливості його блокують з ветеринарною лабораторією (в разі її наявності) або ветеринарним пунктом і розміщують на лінії огородження господарства (у демаркаційній зоні). До складу забійно-санітарного пункту входять: забійне відділення з приміщеннями для забою свиней, розкриття шлунково-кишкового тракту свиней, засолу шкур і тимчасового зберігання туш і шкур свиней (обладнане холодильною камерою), утилізаційного відділення, відділення для розтину з утилізаційною камерою та душовою. Покриття стін відділень забійно-санітарного пункту повинні бути гладкими, без виступів та забезпечувати проведення їх щоденного миття і дезінфекції.

Забійно-санітарний пункт розміщується на відстані не менше 50 м від приміщення для карантину та приміщень, де утримуються свині.

В утилізаційному відділенні встановлюють автоклав або піч для спалювання трупів. При утилізації сировини автоклавуванням передбачають дві кімнати: для сировини і знешкодження конфіскатів. У стіні між цими кімнатами встановлюють автоклав, завантаження його здійснюють у кімнаті для сировини, а вивантаження в кімнаті для знешкоджених конфіскатів.

При розташуванні господарства в зоні діяльності заводів з виробництва м’ясо-кісткового борошна забійно-санітарний пункт передбачають без утилізаційного відділення. У цьому випадку в складі забійно-санітарного пункту обладнають ізоляційну холодильну камеру для короткочасного (до 3-х діб) зберігання трупів і конфіскатів від вимушено забитих свиней.

Якщо господарство має потужності (об’єкт) з оброблення, переробки побічних продуктів тваринного походження, їхнє розміщення повинно здійснюватися з дотриманням усіх вимог щодо планування і забудови санітарно-захисних зон відповідно до законодавства.

4. До складу забійного майданчика входять приміщення для забою свиней і для зберігання продуктів забою. Забійний майданчик розміщують у виробничій зоні якнайдалі (не менше 50 м) від свинарників та огороджують суцільним парканом.

5. Приміщення для карантину розміщують відокремлено від виробничих приміщень господарства, огороджують суцільним або сітчастим парканом заввишки 2 м та обладнують самостійний в’їзд (виїзд) з дезбар’єром на дорогу загального користування або забезпечують уникнення перетинання транспортних шляхів у часі. Роботу у приміщенні для карантину організовують так, щоб не допустити передачі збудників інфекційних хвороб в основне стадо свиней. Режим роботи при карантині тварин покроково визначається та затверджується оператором ринку у плані біологічної безпеки.

Розміри будівлі для карантину визначають циклограмою надходження та руху поголів’я з розрахунку тривалості карантинування кожної групи свиней в ізольованих секціях протягом 30 діб, періоду санітарної обробки і дезінфекції вивільнюваних приміщень не менше 4 діб.

Передбачають наявність приміщення для зберігання ветеринарних препаратів та інструментів, для зберігання кормів, інвентарю.

6. Ветсанпропускник будують на лінії розмежування адміністративно-господарської і виробничої зони (у демаркаційній зоні).

Склад і розміри санітарно-побутових приміщень для обслуговуючого персоналу свиногосподарства (ферми) проектують згідно з нормами до проектування. Крім цього, в складі ветсанпропускника передбачають приміщення для дезінфекції, прання і сушки спецодягу та спецвзуття.

У прохідній ветсанпропускника встановлюють цілодобове чергування.

Перед входом у ветсанпропускник як зі сторони зовнішньої території, так і зі сторони виробничої зони, встановлюють дезванни/дезкилими. Їх розмір повинен виключати можливість його оминути відвідувачем.

Ветсанпропускник включає низку приміщень, які обладнані наскрізними душовими кабінами, що забезпечують весь працюючий персонал необхідною обробкою. Душові кабіни встановлюють таким чином, щоб всі працюючі при заходженні на територію ферми та при виході з неї проходили через них.

Ветсанпропускник розділяють на «чисту» та «брудну» зони. В «брудній» зоні ветсанпропускника працівники господарства знімають свій домашній одяг і взуття, залишають їх в гардеробній домашнього одягу (в шафі), закріпленому за кожним працівником, приймають душ та в «чистій» зоні одягають в гардеробній чистий продезінфікований спецодяг і спецвзуття. Переміщення одягу між «чистою» і «брудною» зоною заборонене. Після закінчення роботи працівники знімають спецодяг і спецвзуття, приймають душ і одягають власний одяг.

7. Ветеринарно-санітарні об’єкти обладнують каналізацією для відведення стічних вод.

8. Пункт зі штучного осіменіння при спеціалізованому господарстві розміщують на території племінного репродуктора або промислового комплексу.

У складі пункту штучного осіменіння передбачають приміщення для утримання кнурів, лабораторно-технологічну кімнату.

ІV. Вимоги до закритого режиму роботи на малих, середніх та спеціалізованих господарствах

1. Всі малі, середні та спеціалізовані господарства усіх форм власності, що займаються вирощуванням та відгодівлею свиней, зобов’язані дотримуватися вимог закритого режиму роботи.

Вхід на територію малих, середніх та спеціалізованих господарств стороннім особам, а також в’їзд транспортного засобу, не пов’язаного з їх обслуговуванням, забороняється.

2. Особи, що відвідують малі, середні або спеціалізовані господарства, проходять санітарну обробку і реєструються в спеціальному журналі. Крім того, особі, що відвідує вказані господарства (включаючи посадових осіб органів, уповноважених на здійснення державного контролю (нагляду)), заборонено відвідувати інше господарство, контактувати з домашніми або дикими свинями (включаючи полювання) та брати участь у здійсненні протиепізоотичних заходів щонайменше останні 72 год., про що зазначається у анкеті відвідувачів.

3. Територію малих, середніх та спеціалізованих господарств поділяють на такі зони:

1) виробничу, яка може включати репродуктивний і відгодівельний сектори, ветеринарно-санітарні об’єкти, розташовані відповідно до технологічного процесу; територію виробничої зони огороджують суцільною непроникною або сітчастою двоконтурною (із відстанню між контурами не менше 2 м) огорожею по всьому периметру, яка унеможливлює проникнення на її територію сторонніх осіб, диких та безпритульних тварин;

2) адміністративно-господарську, яка може включати будівлі і споруди адміністративно-господарських служб, об’єкти для інженерно-технічного обслуговування (гараж, технічні склади, механічні майстерні), споруди для зберігання і приготування кормів.

4. Вхід у виробничу зону малих, середніх та спеціалізованих господарств дозволяється тільки через ветсанпропускник, а в’їзд/виїзд транспорту – через постійно діючий дезбар’єр (миючо-дезінфекційний блок). На ветсанпропускнику ведуться журнали: виходу на роботу спеціалістів; відвідування сторонніми особами; руху та проведення дезінфекції транспорту; приготування дезрозчинів та заправки дезбар’єрів; прання та дезінфекції спецодягу.

Усі інші входи на виробничу зону малих, середніх та спеціалізованих господарств мають бути закриті.

5. Виходити в спецодязі і спецвзутті, а також виносити їх за межі виробничої зони та малих, середніх та спеціалізованих господарств забороняється.

6. При вході в ізольоване приміщення (секцію), в склади комбікормів, кормокухню, ветеринарно-санітарні об’єкти облаштовують дезкилимки/дезванночки.

7. В адміністративно-господарській та виробничій зонах облаштовують туалети з умивальниками.

8. Для обслуговування свиней закріплюють за кожною технологічною (виробничою) групою працівників, які пройшли медичне обстеження відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, та Порядку проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559.

Особи, хворі на туберкульоз, теніаринхоз, сальмонельоз та інші захворювання, спільні для людини і тварин, до роботи в малих, середніх та спеціалізованих господарствах не допускаються.

9. Обслуговуючий персонал забезпечують спецодягом та спецвзуттям із розрахунку не менше двох комплектів на працівника. Обладнання, інвентар, спецодяг, спецвзуття та інші предмети маркують і закріплюють за дільницею (цехом). Передавати зазначені предмети із однієї дільниці на іншу без попереднього знезараження забороняється.

10. Співробітникам малих, середніх та спеціалізованих господарств, не дозволяється утримувати свиней в домогосподарствах.

11. На території малих, середніх та спеціалізованих господарств забороняється утримувати собак (крім сторожових), котів, а також інші види тварин, включаючи птицю. Сторожові собаки мають бути зареєстровані, з відповідними відмітками в паспорті про щеплення проти сказу, обробки проти гельмінтів та постійно знаходитися лише на території господарства. Для годівлі сторожових собак дозволяється використовувати лише корми, які не несуть ризику занесення збудників інфекційних хвороб.

12. Ветеринарним фахівцям малих, середніх та спеціалізованих господарств забороняється обслуговування тварин, що знаходяться в особистому користуванні громадян. Відповідальним за організацію цієї роботи є керівник господарства.

Ведуться відповідні записи щодо планування та використання імунобіологічних препаратів фахівцями ветеринарної медицини малих, середніх та спеціалізованих господарств та подаються за запитом головному державному інспектору ветеринарної медицини району (міста).

13. Для забезпечення технологічного процесу у виробничій зоні закріплюють внутрішньогосподарський транспорт. Крім того, на території малих, середніх та спеціалізованих господарств проводять розподіл «чистих» (підвезення кормів, свиней) та «брудних» (вивезення гною, загиблих свиней, відходів забою) автотранспортних шляхів з метою уникнення їх перетинання фізично або в часі, що затверджено оператором ринку у плані біологічної безпеки;

14. Свиней, що підлягають вимушеному забою, перевозять на забійно-санітарний пункт (забійну площадку) спеціальним транспортом, що виключає витоки біоматеріалу. Відвантаження свиней з господарства для будь-яких цілей здійснюється через рампу за межами господарства.

15. Вивіз трупів і боєнських відходів для утилізації/видалення проводять спецавтотранспортом, який миють та дезінфікують після кожного перевезення.

16. Обов’язковою умовою для використання приміщень є принцип «порожньо-зайнято» з обов’язковою санацією приміщень впродовж двох-п’яти діб.

17. На територію виробничої зони малих, середніх та спеціалізованих господарств забороняється приносити продукти тваринного походження. У разі необхідності керівництво господарства організовує приймання їжі співробітниками у відведених для цього місцях, які обладнані санітарним приміщенням та умивальниками.

18. Навколо приміщень, в яких утримуються свині, не створюють насадження плодово-ягідних дерев та кущів для зменшення ймовірності заселення їх синантропними птахами.

19. Забороняється використовувати для утримання свиней літні табори.

20. Обслуговуючий персонал та працівники малих, середніх та спеціалізованих господарств зобов’язані проходити обов’язкові профілактичні медичні огляди відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, та Порядку проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559.

V. Ветеринарно-санітарний режим в дрібних господарствах

1. При утриманні свиней в дрібних господарствах кожен власник повинен дотримуватись та виконувати ветеринарно-санітарні вимоги або проводити еквівалентні до них санітарні заходи, які дають змогу досягти рівноцінного рівня санітарного захисту тварин та людини.

2. З метою запобігання комплектування господарства інфікованими тваринами та занесенню збудників інфекції на територію дрібного господарства придбання свиней здійснюється тільки за наявності відповідних ветеринарних документів в осіб чи підприємців, які їх реалізують.

3. При придбанні свиней власник повинен вимагати у постачальника чи в особи, що продає їх населенню, ветеринарні документи, які засвідчують благополуччя господарства-постачальника та регіону, де він знаходиться, щодо інфекційних хвороб, дати проведення щеплень, стан здоров’я свиней, результати проведених лабораторних досліджень.

4. Придбані свині повинні пройти профілактичний карантин. Для цього їх утримують окремо від загального поголів’я протягом 30 днів. У період карантину власник повинен повідомити спеціаліста ветеринарної медицини про придбання свиней, виконувати надані ним рекомендації щодо їх утримання в цей період та сприяти проведенню необхідних лабораторних досліджень тощо.

Свиней розміщують у чистому, продезінфікованому приміщенні. Нове приміщення також перед тим, як помістити свиней, очищають і дезінфікують.

5. Для профілактики захворювань свиней власник повинен забезпечити комплекс заходів, які сприяють збереженню поголів’я в дрібних господарствах, а саме:

1) дотримання норм щільності;

2) належна годівля;

3) дотримання основних параметрів мікроклімату, вентиляції, освітленості в приміщенні та зоогігієнічних умов утримання;

4) проведення своєчасного видалення гною та дезінфекції кліток, приміщень, обладнання та інвентарю;

5) своєчасне виявлення та знищення ектопаразитів;

6) забезпечення достатньою кількістю питної води, своєчасна заміна води.

6. У приміщенні, де утримуються тварини, треба своєчасно виявляти гризунів, проводити дератизацію та мінімізувати можливість проникнення гризунів.

7. Приміщення для утримання тварин повинні бути обладнані природною припливно-витяжною вентиляцією, зручними для очищення та миття.

8. Побілка стелі, стін, допоміжного обладнання повинна проводитися у міру забруднення, але не рідше одного разу на рік. Одночасно з побілкою повинна проводитися дезінфекція.

9. Для прибирання гною, підстилки, сміття потрібно використовувати закріплений за цим приміщенням інвентар, який необхідно періодично мити та дезінфікувати.

10. Дрібний інвентар необхідно дезінфікувати шляхом занурення на 5 хвилин в окріп або знезаражувати одновідсотковим розчином їдкого натру або іншими деззасобами, які зареєстровані в Україні, згідно з настановами щодо їх використання, великий інвентар та обладнання потрібно зрошувати дезрозчинами за допомогою гідропульту тощо.

11. Під прямі сонячні промені рекомендується ставити чисті годівниці, поїлки, інший інвентар.

12. Передбачено обробляти паяльними лампами чи спеціальними пальниками з вогнем (фламбуванням) підлогу, клітки, годівниці, поїлки, виготовлені з негорючих матеріалів, що є водночас дезакарицидним механічним засобом. При цьому необхідно дотримуватися правил протипожежної безпеки.

13. З метою проведення заходів з дезінсекції (знищення комах) необхідно:

1) територію та приміщення постійно тримати в чистоті;

2) попереджувати виплід мух, для чого своєчасно видаляти сміття та нечистоти;

3) закривати дрібною сіткою вікна;

4) не рідше одного разу на тиждень (літній період року) проводити обробку смітників та вигрібних ям дезінфекційними та інсектицидними засобами, затвердженими Міністерством охорони здоров’я України в установленому порядку.

14. Для захисту від гризунів приміщень, у яких утримуються тварини, необхідно:

1) оббивати пороги та двері приміщення, де утримуються тварини, на висоту 40-45 см листовим залізом або металевою сіткою;

2) заливати отвори в стінах, підлозі цементом з металевою або скляною стружкою;

3) щоденно очищати від залишків корму годівниці;

4) поїлки, підлогу (сітчасту і планчасту) періодично очищати від бруду.

15. Годівниці, поїлки, обладнання для приготування кормів очищають і миють гарячою водою з двохвідсотковим розчином кальцинованої соди або іншим миючим засобом з подальшим промиванням проточною водою.

16. Перед проведенням санітарних обробок тварин виводять з приміщення.

17. Територію дрібних господарств необхідно постійно підтримувати в чистоті. Гній складають на окремо виділеному майданчику для біотермічного знезараження. Використання гною як добрива без біотермічного знезараження забороняється.

18. Власник при обслуговуванні тварин повинен дотримуватися правил особистої гігієни.

19. До роботи з тваринами не допускаються особи, які хворіють на туберкульоз, хронічну дизентерію та інші зоонозні хвороби.

20. Власник повинен мати окремий робочий одяг та взуття і зберігати його в нежилій частині приміщення.

Для зберігання верхнього одягу і взуття в приміщенні встановлюють окрему шафу. Забороняється носити спецодяг за межами приміщення, де утримуються тварини, а також одягати поверх нього будь-який домашній одяг. Весь спецодяг необхідно регулярно прати (один раз на тиждень) та дезінфікувати. Взуття для використання за межами приміщення повинно залишатися зовні, внутрішнє взуття одягається при вході і змінюється при виході не перетинаючи порогу.

21. Після роботи з тваринами необхідно змінити спецодяг, спецвзуття та вимити руки. Для миття і знезараження рук потрібно мати умивальник, мило, чистий рушник, бачок з дезрозчином.

22. При утриманні свиней на підстилці використовують тільки сухий підстилковий матеріал, який зберігають у закритих приміщеннях. Категорично забороняється використовувати цвілу, мерзлу, сиру підстилку.

23. У період вирощування свиней власник повинен щоденно спостерігати за їх фізіологічним та клінічним станом, за поїданням кормів, споживанням води, контролювати динаміку приросту ваги.

24. При виявленні будь-яких відхилень від нормального фізіологічного стану свиней, при яких спостерігаються клінічні прояви хвороби або загибель, власник повинен терміново повідомити фахівця територіальної установи ветеринарної медицини, який відбере проби матеріалу від свиней та направить в лабораторію ветмедицини для проведення необхідних лабораторних досліджень в порядку, передбаченому законодавством.

Подальші дії повинні проводитися під контролем фахівця ветеринарної медицини.

25. Для свиней, які захворіли, необхідно мати окрему спеціальну клітку-ізолятор. Крім того, виділяється спеціальний інвентар та обладнання.

26. Для профілактики заразних хвороб, крім загальних санітарних заходів, проводять вакцинацію свиней.

Всі щеплення свиней та діагностичні дослідження проводяться фахівцями ветеринарної медицини в порядку, передбаченому законодавством.

27. При виконанні ветеринарно-санітарних заходів необхідно чітко виконувати вказівки фахівців ветеринарної медицини, надавати їм всебічну допомогу, сприяти у проведенні обов’язкових щеплень, взятті крові для необхідних лабораторних досліджень, у проведенні дезінфекції, дератизації, дезінсекції тощо.

VI. Ветеринарно-санітарні вимоги при комплектуванні, утриманні та годівлі

1. Комплектування і розширення господарств допускається здоровими свиньми тільки з господарств, які за рівнем біобезпеки є не нижчими господарства, яке комплектується, або, за умови що статус біобезпеки господарства постачальника не визначено – лабораторного підтвердження їх здоров’я під час профілактичного карантину.

2. Якщо закупівля свиней здійснюється в межах адміністративного району (міста), то суб’єкт господарювання, який планує закуповувати свиней, звертається із листом-заявою до головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста), в якому вказує господарство, з якого планується закупівля, кількість, вік, стать, породу і мету закупівлі. Завезення може бути проведене лише за згоди головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста), яка надається офіційно не пізніше 5 робочих днів з дня реєстрації листа-заяви.

3. Якщо закупівля проводиться із-за меж адміністративного району (міста), але в межах області, то суб’єкт господарювання звертається з аналогічним листом-заявою до головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста), який з’ясовує епізоотичний стан господарства-постачальника з головним державним інспектором ветеринарної медицини району (міста), де розташоване господарство-постачальник і повідомляє власника про можливість такого переміщення не пізніше 7 робочих днів з дня реєстрації листа-заяви.

4. Якщо закупівля проводиться із-за меж області, але в межах України, то суб’єкт господарювання звертається з аналогічним листом-заявою до головного державного інспектора ветеринарної медицини області, та надає копію головному державному інспектору ветеринарної медицини району (міста). Головний державний інспектор ветеринарної медицини області звертається до головного державного інспектора ветеринарної медицини області, де розташоване господарство, з якого планується завіз, із запитом про епізоотичне благополуччя господарства-постачальника. Не пізніше 10 робочих днів з дня реєстрації листа-заяви він повідомляє власника про можливість такого переміщення.

5. У випадках, зазначених у пунктах 2-4 розділу VI цієї Інструкції, господарство-постачальник відбирає групу свиней, які призначені для реалізації, і ставить їх на профілактичне карантинування із проведенням відповідних ветеринарно-профілактичних заходів.

6. Перед постановкою свиней в приміщення проводять обов’язковий ремонт, прибирання та дезінфекцію із лабораторним контролем якості її проведення, підготовку мікроклімату і температурного режиму.

7. Формування технологічних груп здійснюється з обов’язковим розрахунком технології утримання, кількості вільних місць (станків для свиней) та резерву вільних станків.

8. Всі свині, якими комплектується господарство, мають бути ідентифіковані.

9. Свиней в приміщеннях розміщують у відповідності з різними віковими групами та забезпеченням необхідної площі.

10. Холостих, поросних свиноматок та кнурів розміщують в окремих приміщеннях або станках. У господарствах отримання молодняку рекомендується організовувати на основі турових або циклічно-турових опоросів.

11. Забороняється використовувати кнурів без ветеринарно-санітарного контролю.

12. У період осіменіння і першої стадії супоросності (до 32 днів) свиноматок рекомендовано утримувати фіксовано в індивідуальних станках площею не менше 1,2 м2. Після 32 дня супоросністі рекомендоване групове утримання маток на площі розміщення не менше 1,9 м2 на голову.

За два-три дні до опоросу свиноматок рекомендовано переводити в індивідуальні підготовлені станки.

13. При переведенні свиноматок із одного приміщення в інше рекомендовано зберігати попередньо сформовані групи, не допускаючи їх перемішування.

Підсисних свиноматок рекомендовано утримувати в індивідуальних станках.

14. Після закінчення кожного виробничого циклу вирощування та утримання свинопоголів’я в ізольованих секціях роблять профілактичні розриви не менше як два дні з обов’язковим проведенням:

1) ретельної механічної очистки та миття водою підлоги, станків, стін каналів гноєвідведення;

2) дератизації та дезінсекції;

3) дезінфекції деззасобами відповідно до настанов з їх використання;

4) просушування приміщення;

5) приведення параметрів мікроклімату приміщення до технологічних норм.

Дезінфекцію окремих станків для опоросу проводять по мірі їх звільнення.

15. Станки для утримання кнурів дезінфікують один раз на місяць або після їх вибраковки чи переведення.

16. Хворих свиноматок і поросят утримують окремо в індивідуальних станках. При масовому захворюванні свиней переводять на карантинний режим з обов’язковим проведенням лікувально-профілактичних заходів всім свиням цього приміщення та проведенням аерозольної дезінфекції.

17. Для профілактики стресових явищ не допускаються поєднання вакцинації свиноматок і поросят з процесами перегрупування, зважування тощо. Лікувально-профілактичні маніпуляції необхідно закінчити до перегрупування.

18. Комплектацію стада здійснюють у відповідності з такими вимогами:

1) збереження первинної групи свиней;

2) групи свиноматок з встановленою поросністю у межах технологічного циклу;

3) свині, які поступають з інших господарств, проходять карантинування впродовж 30 днів з проведенням обов’язкових лікувально-профілактичних та діагностичних заходів.

19. Для годівлі рекомендовано використовувати знезаражені корми, якщо вони містять компоненти тваринного походження (знезараження всіх кормів є обов’язковою вимогою для господарств зі статусом компартменту, щодо захворювання при розповсюдженні якого корми становлять загрозу). Заборонено використання харчових відходів для годівлі свиней.

VII. Профілактичний карантин свиней

1. Свині, що виходять в інші господарства та надходять до господарств, підлягають обов’язковому профілактичному карантину протягом 30-денного періоду.

2. Протягом профілактичного карантину свині утримуються окремо у спеціально відведених ізольованих місцях (приміщеннях для карантину) під наглядом державного інспектора ветеринарної медицини або уповноваженого лікаря ветеринарної медицини та підлягають ветеринарно-санітарному обстеженню.

3. Під час карантину свиней піддаються клінічному огляду, термометрії, проведенню комплексу лабораторних досліджень відповідно до діючих інструкцій з профілактики та ліквідації інфекційних захворювань та за потреби проводиться їх вакцинопрофілактика.

4. Свині допускаються у стадо тільки після закінчення профілактичного карантину свиней на підставі акта зняття з карантину за погодженням державного інспектора ветеринарної медицини.

VIII. Компартменталізація свинарських господарств

1. Система компартментів застосовується з метою забезпечення відповідного епізоотичного статусу свинарських господарств різного типу та запобігання поширенню заразних хвороб свиней. Вона поширюються на фізичних й юридичних осіб, що займаються утримуванням та вирощуванням свиней.

2. Компартменталізація проводиться добровільно за запитом суб’єкта господарювання на основі аналізу ризиків, пов’язаних з поширенням збудників заразних хвороб свиней, включаючи хвороби, спільні для людей і тварин, а також токсинів біогенного походження, які можуть викликати отруєння свиней або людей при вживанні в їжу продукції свинарства (далі – патогенні фактори), і характеризує ступінь захищеності, рівень біобезпеки компартменту. Компартмент створюється щодо до однієї або кількох хвороб. Компартмент повинен бути чітко визначений із зазначенням місця розташування всього господарства і його основних складових, у тому числі філій, а також пов’язаних з ними функціональних підрозділів (цеху з виробництва кормів, бійні, переробні підприємства та інше), їх взаємозв’язків і ролі, яку вони відіграють у епізоотологічному відмежуванні свиней компартмента від субпопуляцій з іншим зоосанітарним статусом.

Відповідальний від компартмента зобов’язаний розробити, впровадити і слідувати плану біологічної безпеки у відповідності з пунктом 3 статті 4.4.3 Кодексу здоров’я наземних тварин Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин (МЕБ).

3. За результатами компартменталізації господарство отримує підтвердження від компетентного органу про запровадження компартменту, або перелік зауважень, після врахування яких процедура отримання статусу компартменту поновлюється.

4. Критерії компартменталізації, переліки питань, порядок встановлення та підтвердження їх відповідності, віднесення господарства до компартменту здійснюється за результатами обстеження господарства державними інспекторами ветеринарної медицини, проведеного за заявою господарства відповідно до цієї Інструкції та порядку, затвердженого наказом Мінагрополітики.

При отриманні статусу компартменту керівництво оператора ринку має забезпечити наявність необхідних засобів для його створення та підтримання, а саме: підготовка персоналу, технічне забезпечення, технічна готовність виробничого сектора та системи виробництва що використовується, спроможність ветеринарної служби господарства/господарств здійснювати лабораторну діагностику та вживати заходи щодо контролю та своєчасного виявлення інфекційних хвороб свиней, дієвість плану біобезпеки компартменту.

Для отримання/підтвердження статусу компартменту, оператор ринку має забезпечити:

1) виконання заходів біологічної безпеки;

2) ведення записів щодо переміщень свиней, а також пересування/руху працівників господарства на виробництві;

3) впровадження системи гарантування безпечності та якості у підрозділах господарства, де це вимагається законодавством;

4) моніторинг ефективності заходів, що застосовуються;

5) ведення записів щодо заходів з виправлення недоліків, нагляду, оперативного декларування фактів;

Ветеринарна служба оператора ринку, що має статус компартменту, зобов’язана:

1) документально супроводжувати всі переміщення свиней;

2) регулярно інспектувати виробничі приміщення та вести відповідну документацію;

3) застосовувати заходи з біологічної безпеки відповідно до затвердженого плану;

4) здійснювати нагляд за дотриманням у господарстві вимог цієї Інструкції та ветеринарного законодавства, документувати виявлені факти;

5) забезпечувати проведення лабораторної діагностики.

5. Господарства, що не подали заяви на проведення їх обстеження на предмет отримання статусу компартменту, розподіляються за визначеним рівнем біобезпеки.

6. За результатами обстеження господарства складається акт, в якому міститься вичерпна інформація про відповідність господарства критеріям господарства із високим рівнем біобезпеки.

7. Акт проведення компартменталізації для визначення статусу компартменту надається на затвердження Головному державному інспектору ветеринарної медицини України або його заступникам.

8. Господарства з високим рівнем біобезпеки визначаються компетентним органом з питань ветеринарної медицини за результатами перевірки державними інспекторами ветеринарної медицини. Високий рівень біобезпеки господарства є підставою для звернення до компетентного органу з метою проведення компартменталізації та визначається за такими критеріями:

1) у господарства не завозяться свині із зоосанітарним статусом та рівнем біобезпеки, який відрізняється від субпопуляції свиней даного господарства (включаючи генетичний матеріал і тимчасове введення свиней для будь-яких цілей);

2) господарства не пов’язані з господарствами, які мають нижчий зоосанітарний статус субпопуляції власних свиней технологічно (транспорт, персонал, ветеринарні фахівці тощо), за винятком поставок товарів та продукції з даних господарств;

3) господарство повністю відповідає розділу ІV цієї Інструкції.

4) у господарствах здійснюється облік кормів, що надійшли, з відповідним визначенням їхнього виробника та режимів приготування;

5) у господарствах проводиться облік всіх ветеринарно-санітарних та лікувальних заходів, затверджено та не менше ніж раз на рік переглядається план біобезпеки господарства. Звіт про його виконання надається компетентному органу;

6) серед субпопуляції свиней господарства не було випадків виникнення заразної/заразних хвороби/хвороб свиней;

7) запроваджені та виконуються програми щоквартального моніторингу, що підтверджують благополуччя щодо заразної/заразних хвороби/хвороб свиней компартменту, відповідно до затвердженого плану біобезпеки.

8) вжиті заходи щодо унеможливлення контактування працівників господарств з домашніми та (або) дикими свиньми або відвідування працівниками господарств із іншим зоосанітарним статусом;

9) господарство не здійснює вигул свиней;

10) у радіусі 500 метрів відсутні об’єкти, які впливають на рівень біобезпеки господарства, або для такого випадку є відповідні науково-обґрунтовані дані результатів оцінки ризику;

11) за останні 12 місяців не фіксувалось порушень розділу ІV цієї Інструкції, які впливають на рівень біобезпеки або зоосанітарний статус господарства;

12) використовується виключно внутрішній транспорт для доставки кормів, перевантаження якого відбувається в демаркаційній зоні, або, за умови наявності та підтвердження процедури, еквівалентній даному заходу; наявні відомості щодо термічної обробки корму;

13) у корм свиням господарство використовує винятково знезаражені корми, що підтверджується фактично та/або документально, та кормові добавки, які не містять потенційно контамінованих складових.

9. Про господарства, в яких визначений та затверджений рівень компартменталізації, робиться відповідний запис в Реєстрі свинарських господарств (далі – Реєстр).

10. У випадку, якщо в ході планового інспектування господарств виявлено невідповідність хоча б одному із критеріїв компартменталізації, привласнений господарству статус переглядається. Відповідна інформація фіксується в Реєстрі.

11. Господарство із високим рівнем біобезпеки може подати заяву про визначення статусу компартменту. Розгляд зазначеної заяви здійснюється в установленому порядку.

За результатами аналізу та якісної оцінки ризиків господарство із високим рівнем біобезпеки може отримати статус компартменту. Компартменталізація є добровільною та здійснюється виключно за бажанням оператора ринку. Компартменталізації підлягають субпопуляції свиней у господарстві/господарствах, де використовують однакову практику виробництва і вирощування, а також застосовують єдиний підхід управління поголів’ям за принципами біологічної безпеки, підтверджений наявністю відповідного виконуваного плану.

Метою створення компартменту є функціональна ізоляція ідентифікованої субпопуляції свиней через виконання заходів з біобезпеки для недопущення зупинки процесів торгівлі, в тому числі міжнародної, незалежно від географічного розташування такої субпопуляції та епізоотичної ситуації за межами компартменту.

12. Переміщення свиней у рамках одного компартменту відбувається без застосування вихідного карантину та за результатами клінічних та лабораторних досліджень. У разі виникнення підозри на хворобу або появи хвороби, по відношенню до якої компартмент був створений (підтверджений), його благополучний статус негайно припиняється. У разі ж її підтвердження статус відкликають, про що інформують країни імпортери, як того вимагають положення статті 5.3.7 Кодексу здоров’я наземних тварин Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин (МЕБ).

13. Положення розділу VIII цієї Інструкції є підставою для внесення змін у відповідні інструкції щодо особливо небезпечних заразних хвороб свиней, щодо яких визначається зоосанітарний статус компартменту.

ІX. Гігієна праці та правила безпеки для обслуговуючого персоналу

1. При роботі зі свинями необхідно дотримуватися вимог щодо гігієни праці та правил техніки безпеки.

Обслуговуючий персонал забезпечується власником свиней мийними та дезінфекційними засобами, спеціальним одягом, індивідуальними засобами захисту (респіраторами, окулярами, рукавичками, спецодягом, спецвзуттям), які мають попереджувати інфікування, додатково проводиться роз’яснювальна робота щодо дотримання правил особистої гігієни.

2. Спецодяг та спецвзуття після кожної зміни знезаражують у пароформаліновій камері, разовий одяг спалюють. Прання та зберігання спецодягу та спецвзуття проводяться на території господарств в окремих кімнатах санпропускника.

3. Особи, що працюють з деззасобами, повинні чітко дотримуватись правил особистої гігієни.

Під час використання препаратів, що подразнюють слизові оболонки очей та органів дихання, працювати дозволяється тільки в протигазах або респіраторах та захисних окулярах, а при контакті з концентрованими розчинами необхідно користуватися гумовими рукавичками.

4. В аптечках першої допомоги повинні бути нейтралізуючі розчини дезінфекційних речовин (розчин соди, аміаку або борної кислоти), що використовуються в кожному окремому випадку.

5. Курити та вживати їжу під час роботи з дезінфекційними речовинами забороняється. Після проведення дезінфекції обличчя та руки необхідно вимити теплою водою з милом.

6. При виникненні ознак захворювання (свербіж, висипка, припухлість на шкірі, слабкість, головний біль) в обслуговуючого персоналу необхідно терміново звернутися по медичну допомогу.

X. Відповідальність за порушення ветеринарно-санітарних правил

Працівники господарств, орендарі, власники свиней, керівники (власники) господарств, які допустили порушення вимог, визначених у цій Інструкції, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Директор Департаменту тваринництва М. Кваша