Для ефективної протидії транскордонним хворобам тварин та зоонозам, з метою мінімізації їх негативного впливу, за рекомендацією ВООЗт (www.oie.int/en/animal-health-in-the-world/the-world-animal-health-information-system/national-disease-contingency-plans/) – фахівці Компетентного органу країни мають розробити та щорічно оновлювати плани заходів на випадок надзвичайного стану, здійснювати регулярні навчання персоналу з практичної реалізації цих планів, шляхом моделювання станів небезпеки та симуляційних тренувань персоналу для набуття й закріплення, як теоретичних так і практичних навиків реагування.

У планах зазначають, які ресурси: нормативні документи, структури, кадри, обладнання й матеріали, мають бути задіяні для реалізації надзвичайних заходів по боротьбі з тією чи іншою транскордонною хворобою тварин чи зоонозом, керуючись положеннями Кодексу здоров'я наземних тварин, іншими нормативними документами та джерелами даних.

Щорічно, на регулярній основі, план має оновлюватися і виправлятись по мірі уточнення даних та набуття досвіду фахівцями служби.

У розділі «Характер захворювання» – плану описують такі характеристики хвороби, як:

• етіологію та еволюцію хвороби, її поширення у світі;
• епізоотологічні особливості;
• імунологічні характеристики збудника;
• клінічні ознаки хвороби;
• патологічні зміни в організмі зумовлені патогеном;
• діагностику: польову, диференційну та лабораторну тощо.

По мірі набуття досвіду формування цих планів, певні аспекти, потребуватимуть модифікації, з тим, щоб відповідати викликам сучасності, характерним для певних країн, умов чи територій.

Розділ «Аналіз ризиків» – має інформувати про те, наскільки серйозною є загроза проникнення чи занесення заразної хвороби для країни чи території у порівнянні з іншими хворобами тварин, звідки, і як, вона може потрапити в країну та які потенційні наслідки її поширення чи розповсюдження. Показати, оцінку зусиль необхідних для реалізації плану із надзвичайних заходів і дати обґрунтування обраним стратегіям протидії.

Компонентами ризик-аналізу є:

• ідентифікація ризику чи небезпеки;
• оцінка ризику;
• заходи з пом'якшення ризику;
• повідомлення про ризик всім зацікавленим сторонам (виробникам, практикуючим лікарям ветеринарної медицини, торговим партнерам, органам влади, споживачам тощо).

Основою аналізу ризиків є моніторинг, що передбачає регулярне оновлення прогнозу із врахуванням мінливих внутрішніх і зовнішніх умов (державної та глобальної економіки, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, ринкового попиту на тварин та продукцію, щільності популяції тварин (у тому числі, диких), туризму, змін у системах охорони здоров'я і потреб споживачів).

Розділ «Стратегія профілактики» – описує організацію біобезпеки операторів ринку, характер обмежень та інші заходи, необхідні для зниження ризику занесення, фіксації, поширення чи розповсюдження заразної хвороби.

Розділ «План заходів на випадок непередбачених обставин» – має включати всі заходи, що забезпечують розпізнання та запобігання проникненню, фіксації, поширенню чи розповсюдженню заразної хвороби, ще до того, як вона досягне масштабів епізоотії, а також контроль заходів по її ліквідації.

Розділ «Раннє сповіщення (попередження чи повідомлення)» – включає процедуру та порядок:

• визнання підозрілих випадків;
• визнання підтверджених випадків;
• спостереження (моніторинг) хвороби, опис протиепізоотичних заходів, включаючи механізми термінового повідомлення про хворобу та інформування ветеринарної служби;
• навчання ветеринарних фахівців, тваринників, перевізників, фахівців лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках методам розпізнання заразної хвороби та інформування населення.

Розділ «Стратегія боротьби та ліквідації» – є основною складовою плану надзвичайних заходів і описує методи боротьби з хворобою з урахуванням всіх факторів утримання і догляду тварин, управління тваринництвом в регіоні й країні, наявність популяції диких тварин і алгоритм застосування заходів, що запобігають поширенню та розповсюдженню хвороби. Він має показати, механізм контролю достовірності викорінення інфекції та підтвердження благополуччя господарства чи території щодо заразної хвороби, як на рівні держави, так і окремих зон чи територій та операторів ринку в межах країни відповідно до міжнародних стандартів.

Розділ «Організаційні заходи за надзвичайного стану» – включає опис процедур взаємодії структур, організацій і відомств за надзвичайного стану пов’язаного зі спалахом транскордонної хвороби тварин чи зоонозу. Мета – мобілізація всіх необхідних ресурсів на боротьбу з заразною хворобою тварин. Досвід показує, що адміністративні органи державних ветеринарних служб, здебільшого, мають справу з повсякденними програмами охорони здоров'я тварин і часто не готові або недостатньо забезпечені фінансами, людськими та матеріальними ресурсами для екстреної протидії.

Розділ «План підтримки» – це допоміжний план, що доповнює технічний план і включає план фінансування та план ресурсів, а також, законодавчу й нормативну базу – є визначальним в успіху або провалі розпочатих заходів.

Розділ «План дій» – описує процедуру (механізм і послідовність) виконання етапів плану від початку розслідування випадку до заключного етапу – ліквідації хвороби, по стадіях, від вилучення тварин і до відшкодування збитків, а також готовність служби до отримання відгуків і рекламацій з місць проведення ліквідаційних заходів та територій запровадження обмежень, для внесення відповідних коректив і включення набутого досвіду в державний план надзвичайних заходів.

Розділ «Додатки до плану» – включає список регулярно поновлюваних контактних даних з цілодобовим доступом до інформації про:

• осіб, що мають залучатись до процесів, зі списком прізвищ, контактними даними (адреса, телефони, E-mail);
• регіональні та референтні лабораторії по заразних хворобах тварин;
• регіональні та міжнародні організації, на випадок потреби в додатковій допомозі.

Додатки мають містити дані про державний устрій, структуру служби, розподіл повноважень, ветеринарне законодавство та інші актуальні відомості про країну (кількість і розташування поголів'я тварин, наявність і популяції диких тварин, птахів тощо).

Тобто, національні ветеринарні служби мають відповідати критеріям, запровадженим в кожній країні, а також і відповідним міжнародним стандартам і рекомендаціям, зокрема тим, що прописані в Кодексі наземних тварин.